Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало 📚 - Українською

Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці" автора Тетяна Гуркало. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 184 185 186 ... 198
Перейти на сторінку:
27 (3)

Каяр, спершись на борт, дивився в небо.

Зір у нього дивно двоївся. Він одночасно бачив хмари, що продовжували темніти і стискатися, і ніби дивився з них. І бачив багато кораблів. І дивне павутиння, що повільно сплітається навколо їхньої частини. Дуже дивне павутиння, зі шматків, що сходяться вістрями в центр. І на стиках між частинами це павутиння було досить тендітним. А в центрі взагалі ламка. Ну, порівняно. Просто Каяр знав, що якщо бити по ній, то тільки туди, в інших місцях шансів немає.

Ще Каяр бачив дракона, що сполошно махав крилами, в плетеному з темної енергії нашийнику і з тонкою ниткою, яка його прив'язувала до чогось, що ховається за дивним павутинням.

І яскраву пляму на землі поряд із будинком со-Ялата бачив, тільки не міг зрозуміти, що це таке.

А ще бачив тоненьку дівчину, що стояла на вершині вежі поряд із високим чоловіком. Дівчину обіймав вітер, граючи вогненними язичками, що спалахують навколо фігури. А ще ця дівчина мала крила, тільки не пір'яні. Ці крила були ураганом і постійно змінювали форму.

Чоловік був дивний якийсь. Здавалося, нічого, крім сірої темряви, довкола нього не було. Але варто було придивитися, і Каяр починав розуміти, що ця темрява щось ховає. Маскує. І водночас не дає вирватися на волю.

Поки Каяр розглядав чоловіка і дівчину, незрозуміла пляма на землі ставала меншою і яскравішою. А потім почало рости вгору щупальцем.

Дракон це помітив першим. Витягся в струну, трохи повисів нерухомо, наче придивлявся, а потім стрілою впав униз. І не встиг. Тому що пляма витяглася ще більше, витончилася у світлий розчерк і перерізала нитку.

Дракон зупинився, ніби на стіну налетів, потряс страхолюдною головою, а потім роззявив пащу і закричав так, що його, мабуть, і в столиці почули. А потім метушливо замахав крилами, похитався туди-сюди, наче перетворився на перо, після чого склав крила і впав униз. До землі, щоправда, не долетів, натрапив на якийсь захист, який одразу ж розлетівся, вистріливши щупальцями сили, і відкинула дракона.

Ящера це ні крапельки не збентежило, він перекинувся в повітрі, вирівнявся і відразу пішов на другий захід. І знову наче налетів на стіну, цього разу втілену в дівчину з крилами-ураганом.

І ось тут Каяр її впізнав. І вилаявся так натхненно, що дві картинки затремтіли і з ледь чутним клацанням злилися в одну. І бачити він став лише хмари. Після чого вилаявся ще раз, заплющив очі і став намагатися повернути стан, який так необережно злякав.

 

 

Валаду вірити було не можна, Юміл абсолютно правий на його рахунок.

Це Ліїн зрозуміла в той момент, коли самозваний вчитель схопив її за руку, притиснув до себе і, заявивши, що такій тремтячій овечці треба додати хоробрості, інакше хорошої приманки для великої рибки з неї не вийде, поклав другу долоню їй на маківку.

Ліїн сіпнулася, намагаючись вирватися, штовхнула Валада в коліно і відчула, як розпалюється злість, чомусь за спиною. Штовхнула Валада так, що він нарешті відпустив і навіть відлетів, ледь не впавши з вежі.

А Ліїн засміялася, озирнулася і чомусь замість того, щоб таки скинути Валада на землю, взяла й полетіла. Або просто високо підстрибнула. Озирнулась, крутнувшись навколо осі, побачила дракона і на мить застигла. Дракон був чудовий. Він беззвучно роззявляв пащу, розмахував крилами і, здається, був чимось стурбований. І Ліїн захотілося його втішити.

— Кіс-кіс, — проворкувала вона, підманюючи дракона пальцем. — Іди сюди. Ти такий гарний, такий милий.

Саму себе Ліїн не чула, але це чомусь не мало жодного значення.

І те, як дракон, підлетівши майже впритул, різко шарахнувся від полум'я, що рвонуло вперед, теж значення не мало. Це виявилося дуже весело. Ліїн навіть кинулася переслідувати дракона, не зважаючи на те, що він і сам розвертається, явно збираючись атакувати.

Дракона хотілося обійняти. Погладити гребінь.

Решта значення не мала.

Навіть те, що чорний кораблик стиснутий у лівій долоні почав кришитися і розсипатися.

 

 

Дракону було погано. Причому цей стан тривав так довго, що він уже не пам'ятав, як і коли він почався. Він потрапив у пастку, в сіть, наповнену силою демона, що обпалювала сильніше вогню розлючених через щось родичів.

Ще дракон би молодий і багато не знав. Дракони взагалі про все дізнаються на власному досвіді, батьки хіба що можуть утримати, коли дрібне драконя намагається перестати існувати, провалившись у хаос, з якого дракони колись вийшли. Драконів завжди туди тягне, навіть дорослих та досвідчених, не кажучи вже про дітей. Тому і тягнути їх назад у світ порядку батьки починають тільки після того, як дитинка відчує, що починає розчинятися в силі, зрозуміє, що там не тільки вогонь, що дає силу і їжу, але і безліч зовсім чужої енергії, здатної зжерти без залишку. Точніше перемолоти і зробити своєю частиною.

Дракони, на жаль, не здатні багато чого зрозуміти, поки не відчують. А спроби відчути часто закінчуються смертю. Або потраплянням у таку от пастку.

Пастка з дракона повільно пила життя і не давала йому втілитись у матеріальну форму. Якби він зумів втілитись, то, можливо, зміг би якось вирватися. Ну, чи хоча б спробувати.

А потім ті, хто його впіймав, взяли та випустили з пастки. Точніше витрусили.

І дракон так зрадів, що навіть не мстив, просто спробував втекти, не помічаючи, що, як і раніше, прив'язаний до пастки.

Потім він спробував прив'язь порвати, але вона при кожному дотику пожирала його силу швидше, ніж він встигав хоч щось зробити. А це було боляче. І страшно. І дратувало дракона, позбавляючи його решток розуму. А замість розуму тіло заповнював голод, швидко, поки не проковтнув молодого дракона не гірше за пастки, залишивши одне бажання — заповнити втрачену енергію.

Дракон заметався у пошуках їжі, майже не розуміючи, що робить. Об щось обпікся, не помітивши, що повідець, що зв'язує з пасткою, зник. Кинувся до сильного джерела і знову обпікся, дивно так, ніби старший родич відважив ляпас. А потім побачив вогник, дивно переплетений з вітром і, загорлавши від радості, кинувся до нього. Правда знову отримав ляпас і був змушений відступити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 184 185 186 ... 198
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"