Читати книгу - "Хронiки Нарнії. Повна історія чарівного світу (збірка)"

не запідозрив, а гадав, ніби я у захваті від майбутнього весілля. І звернулася я до нього з проханням: «О мій батьку, о відрадо очей моїх, дозволь мені з однією моєю служницею поїхати до лісів на три дні й три ночі, аби принести таємну жертву Зардені, господині ночі та покровительці дів незаміжніх, як то годиться та звичай велить зробити шанобливій дівчині, коли вона має полишити служіння Зардені та перейти у служіння своєму чоловікові». І відповів на це мій батько: «О моя доню, о відрадо очей моїх, хай буде за твоїм словом».

І з тим полишила я батька свого і попрямувала до давнього писаря його, що няньчив мене мало не з колиски, гойдав мене на колінах своїх та любив більше за життя своє. І взяла я з нього клятву зберегти мою таємницю, і коли він дав мені слово, я попрохала написати за мене листа. Він плакав та ридав, благав передумати, та я була невблаганна, і тоді мовив він: «Слухаю та корюся!» — і написав від мене листа. Той лист запечатала я своєю печаткою та сховала в себе біля серця.

— А що ж там було, у тому листі? — спитав Шаста.

— Що за нетерплячка, хлопче? — одразу ж урвав його Ігого. — Не переривай дурними питанням чудової оповіді! Усьому мають бути свої час та місце. Тож продовжуйте, таркине!

— …Опісля покликала я служницю, що прислуговувала моїй мачусі, і наказала їй, що саме вона супроводжуватиме мене до святилища Зардени, та звеліла розбудити мене рано-вранці. І всміхалася я їй ласкаво та підливала зеленого вина, і вона з радістю прийняла той келих, не відаючи, що підмішано в те вино зілля сонне і що спати їй від того зілля не тільки всю ніч, а ще й день наступний. А щойно лише замок мого батька огорнули ніч і сон, вдяглася я в обладунки брата мого, які берегла в себе як спомин про нього, на пояс повісила я гаман із грішми, які дарували мені на різні свята, а також із коштовним камінням, та прихопила в дорогу харчів, сама осідлала свою кобилу та поскакала геть у другій варті ночі. Та всупереч словам моїм, що казала я батькові, мій шлях лежав не в ліси до капища Зардени, а на північ і на схід до Ташбаана.

Була я впевнена, що маю три дні: батько мій не кинеться мене розшукувати, бо гадатиме, ніби я в капищі Зардени дівочі творю обряди. А вже на четвертий день ми дісталися міста, що зветься Азім Балда. А стоїть те місто на перехресті багатьох доріг і завдяки своєму розташуванню здавна слугує перевантажним пунктом для поштарів самого тісрока — хай будуть вічними його літа! Саме тут вони міняють зморених коней на свіжих і скачуть далі. Скористатися послугами зв’язку можуть і пересічні громадяни, але не всі, а лише великі таркаани, яким надано такий привілей. Ось чому, опинившись в Азім Балді, попрямувала я одразу ж до голови всіх поштарів країни — він сидить у Поштовій палаті. І мовила йому так: «О відсилачу посланців правителя нашого — хай будуть вічними його літа! Я маю листа від дядечка мого, таркаана Ахошти, до таркаана Кідраша, володаря Калавару. Ось вам п’ять півмісяців — зробіть усе, аби він дійшов!» І відповів мені голова всіх посильних, приймаючи гроші: «Я почув, а отже, справу зроблено!»

Лист, як ви вже здогадалися, був не справжній, а написаний писарчуком іще вдома, а надиктувала його я сама. Ішлося ж у ньому ось про що: «Ахошта, таркаан, таркаану Кідрашу своє вітання шле та миру бажає. В ім’я Таша, непереборного та невблаганного! Хай буде відомо тобі, що, прямуючи до палацу твого з думками про майбутнє одруження з донькою твоєю, таркинею Аравіс, волею долі та за сприяння богів, проїжджав я лісом, де саме й перебувала означена донька твоя, завершуючи творити обряди на честь Зардени, як то й личить благородній дівчині перед одруженням. Та ледве дізнавшись, кого саме я зустрів за сприяння богів, був я вражений як дівочою вродою, так і чеснотами, якими винагородили боги мою наречену. Відтоді спалахнуло в моєму серці кохання й охопило мене, наче вогонь, і раптом збагнув я, що спопелить він мене до останку, якщо не одружуся я з нею просто зараз. Тому, принісши належні жертви відповідним богам, не зволікаючи ані хвилинки, я одразу ж одружився з нею. Розуміючи, що не личить благородному таркаану покинути молоду, не завівши її до нової її оселі, я повіз новоспечену господиню до свого палацу, де ми обоє наразі й перебуваємо. Разом із тим, ми, з одного боку, благаємо і, з іншого — наполягаємо, поквапитися з батьківським благословенням, яке ми сподіваємося почути з твоїх вуст, так само, як і бачити тебе, разом із посагом, який був би дуже доречним, зважаючи на великі витрати, до яких я змушений був вдатися у зв’язку з укладанням шлюбу. З огляду на те, що ми з тобою — неначе брати, тішу себе надією, що ти, мій брате, не розгнівався через мій передчасний шлюб, єдиним виправданням якого є моя нездоланна пристрасть, яку відчуваю я до доньки твоєї. Хай не обійдуть боги тебе своєю ласкою!»

Надіславши листа, я знов осідлала Гвін, і ми подалися якнайшвидше з Азім Балди; погоня поки що нас не лякала — отримавши такого листа, батько мав щонайменше надіслати відповідь, а то й справді зібратися в довгу дорогу, а поки вони там з’ясовуватимуть, що й до чого, я буду вже далеко за межами Ташбаана.

Ось така, власне, і вся моя історія аж до тієї миті, коли вночі на нас напали леви і ми, рятуючись від них, з розгону шубовснули в солону воду, і, як тепер відомо, не ми самі.

— Але що ж сталося з тією дівчиною, ну, тією, яку ви отак завбачливо підпоїли снодійним? — спитав Шаста.

— А що може статися? Дадуть прочухана з батогами, щоб не спала зайвого, — тим усе й скінчиться, — знизала плечима Аравіс, — хоча насправді треба було б дати за те, що шпигувала за мною та доповідала все мачусі.

— Як на мене, то було не дуже порядно з вашого боку, — похитав головою Шаста.

— Забула тебе спитати! — не надто чемно відповіла на те Аравіс. — Як так зробити, аби тобі догодити?

— Але є дещо інше, чого я не розумію, — не відступав Шаста, — чи не зарано вам заміж,