Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

— Працівниця клубу, повія у вільний час, ще й наркотики вживала. Джеррі не мав щодо неї ілюзій, він не наївний був, та все одно сестра. Вона його виростила, коли мати їх покинула. Джеррі не мав родичів, крім Кари. У 1973 році, за три місяці після Лу, Кара теж зникла. Вона пішла з клубу в Сохо пізно вночі — інша дівчина теж тоді виходила.

— Власне, воно було тут недалеко,— вказав Такер на двері.— Дві дівчини пішли вулицею кожна своїм шляхом. І от подруга обертається і бачить, що Кара нахилилася до вікна фургона на тому кінці вулиці й говорить з водієм. Дівчина вирішила, що Кара знає водія, і пішла собі. А Кару більше не бачили.

Джеррі розмовляв з подругами Кари з клубу, але ніхто нічого не знав. Ходили чутки... коли Кара вже зникла... що вона була стукачкою у поліції. Клубом володіли якісь бандити. Зручно, правда — сказати, що вона була стукачкою? Зразу інші дівчата триматимуть язика за зубами про те, що бачили й чули в клубі. Але Джеррі не повірив, що Кара щось винюхувала для копів. Він одразу зрозумів, що то Ессекський Різник — його видав фургон. Тож ми об’єдналися.

Він, як і я, домагався дозволу зустрітися з Крідом, але нас не пустили. Врешті-решт Джеррі здався. Допився до смерті. Коли така доля спіткає дорогу тобі людину, тебе це теж торкається. З-під цього неможливо вибратися... і деякі люди під цим тягарем ламаються. У мене розпався шлюб, інші дві доньки багато років не хотіли зі мною розмовляти. Хотіли, щоб я облишив Лу, мовчав про Кріда, вдав, ніби...

— Діду, це неправда,— строго сказала Лорен.

— Так, так,— забурмотів Такер.— Гаразд, це правда, мама Лорен останнім часом виправилася. Я казав Ліз: «Тільки подумай про той час, який я мав би провести з Лу, як проводив з тобою і з Лайзою. Тільки уяви. Сімейні обіди, канікули. Робив би з нею уроки, нагадував би прибрати в кімнаті, сварився б з нею...» Боже, з неї могла б вирости така більшовичка! А ще вона довчилася б до кінця, бо Лу була розумна, хай навіть і вічно мала в школі проблеми, прогульниця. Я сказав Ліз: «Я б повів її до вівтаря, правда? Приходив би до неї в пологовий будинок. Тільки уяви, скільки часу я міг би приділяти їй, якби вона лишилася жива...»

Такер затнувся. Лорен поклала пухку долоню на дідову руку з набряклими фіолетовими суглобами.

— ...тільки полічіть, скільки це часу,— хрипко провадив Такер, а в очах у нього стояли сльози,— й от саме стільки я їй завинив, щоб дізнатися, що з нею сталося. От саме це я і роблю. Я віддаю їй належне.

Робін відчула, що в неї самої свербить в очах.

— Я вам так співчуваю,— тихо сказала вона.

— Ну, власне,— відповів Такер, грубо витираючи очі й ніс рукавом куртки. Тепер він узяв аркуш зверху свого стосу й тицьнув Робін.— Тримайте. Самі побачите, з чим ми маємо справу.

Робін узяла аркуш, на якому акуратним, розбірливим почерком було виведено два абзаци, і почала читати.

Вона намагається мене контролювати через слова, іноді — через лестощі. Каже, що я дуже розумний, потім заводить мову про «лікування». Вся стратегія до смішного прозора. Ті «кваліфікація» і «знання» порівняно з тим, наскільки я пізнав себе,— то просто спалах сірника поруч із сяйвом сонця.

Вона обіцяє неосудний діагноз, а отже, м’яке поводження зі мною. Вона каже це мені між криками, бо я шмагаю їй обличчя і груди. Вона спливає кров’ю, але вмовляє, каже, що може бути мені корисна. Дасть свідчення на мою користь. Її зверхність і прагнення домінувати роздмухані схвальним ставленням суспільства, яке вона отримала зі статусом «доктора». Навіть закута, вона вважає себе вищою. Цю переконаність буде подолано.

— Бачите? — пристрасно прошепотів Такер.— Він прикував Марго Бамборо в себе в підвалі. Пише про це з задоволенням, заново переживає. Але психіатри не вважали, що це зізнання, вони вирішили, що Крід просто вигадує, хоче цими записками привернути до себе увагу. Вони заявили, що це гра, щоб його більше допитували, бо він любив почуватися розумнішим за поліцію, читати про себе в газетах, бачити себе в новинах. Лікарі заявили, що це просто фантазія, і якщо сприймати її серйозно, то це буде потурання Кріду. Він заводився від розмов про це.

— Бридота,— тихо сказала Лорен.

— Але мій друг-наглядач сказав... розумієте, було три жінки, яких, як вважали, убив Крід, але їхніх тіл не знайшли: моя Лу, Кара Вулфсон і Марго Бамборо... мій друг сказав, що найбільше Крід любив питання про лікарку. Крід, бачте, любить людей зі статусом. Він думає, що міг би керувати міжнародною корпорацією чи бути професором, якби не почав убивати. Мій друг мені все це розповідав. За його словами, Крід бачить самого себе десь на тому рівні... просто в іншій галузі.

Робін мовчала. Важко було так швидко оговтатися від щойно прочитаного. Марго Бамборо стала для Робін дуже реальною, а тут довелося уявляти, як її мучать, як вона спливає кров’ю і молить психопата зберегти їй життя.

— У вісімдесят третьому Кріда перевели до Белмаршу,— провадив Такер, поплескавши по інших папірцях, і Робін примусила себе зосередитися,— і почали давати йому ліки, щоб у нього не було... щоб він, знаєте, більше не міг... І саме тоді мені дали дозвіл йому написати, а йому — відповісти мені. Відколи Кріда засудили, я вимагав у влади дозволити мені розпитати його, а йому — відповісти мені. Врешті-решт я їх узяв настирністю. Довелося пообіцяти, що я ніколи не розповім про цього листа і не передам його пресі, але я — єдиний з родичів його жертв, з ким йому дозволили прямий контакт... і ось,— закінчив він, підсунувши ще два аркуші до Робін.— Ось цю відповідь я отримав.

Лист було написано на тюремному папері. Ніякого «Дорогого містера Такера» на початку не було.

Ваш лист дійшов до