Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Пінськ тихо хмикнув.

— На Інгуїні, я там керував філією, було жорсткіше — одразу смертна кара за будь-яке правопорушення. І ні хто не порушує.

— А протести?

— Нікому протестувати, — усміхнувся Пінкс, — працювати там одне задоволення. Усі такі порядні, працюють із повною самовіддачею.

— Потрібно переймати досвід, — сказав спокійно король, — а то розвів паразитів. Тепер уже не знаю, на кого покластися можна.

Те, що прибрали глушилку, стає зрозумілим із численних дзвінків мобільних. Ще за 15 хвилин до кабінету увійшов хлопець у синій формі, Олександр з полегшенням видихнув. Королю відзвітували про те, що скільки там бандитів спіймали, прибрали глушильний пристрій.

— А Альфред де? — запитав Олександр.

— Перевіряє ще одну наводку у цій справі. Це він виявив, що немає зв'язку із заводом і вашою службою безпеки. Я зголосився все залагодити, поки він відпрацьовує версію і ловить призвідників цього безладу.

— Зрозуміло, — сухо сказав король, — дівчину потрібно терміново в лікарню доставити. Вона втратила багато крові і стан постійно погіршується. У служби безпеки заберете двох стрільців.

Я лежала на дивані і була в якомусь напівсні, напівяви. Пам'ятаю як мене підхопив хтось на руки і поніс. Потім зрозуміла, що вже лежу в машині на задньому сидінні. І моя голова лежить у когось на колінах. З'явилося відчуття занепокоєння. Зрозуміла, що волосся розпатлалося і закриває очі. Сил щоб підняти руку, і прибрати його не було.

— Як там справи? — запитав чоловік, судячи з голосу і звідки звучить він на місці водія.

— Провал. Стрільців я ліквідував, виявлять, що вони мертві занадто пізно. Вирішать, що вони самі прийняли отруту.

— А це що за баба?

— Не знаю. Але це смілива дівчинка закрила собою короля. Дурепа малолітня, тільки ускладнила нам роботу.

— Може і її того, цього.

— Не можна, інакше зрозуміють, що ми причетні. Відвеземо в лікарню, бажано найближчу, де обслуговування гірше. Може й сама ноги протягне, тоді й ми тут ні до чого.

— А якщо вона виживе і видасть нас. Ти впевнений, що вона у відключці.

— Так, тому ні як не реагувати на те, що я тисну на рану, людина у свідомості не зможе.

"...." — неперекладний набір слів у моїй голові і бажання це ж сказати вголос.

Але тепер я заплющила очі, добре, що вони не бачили, що я то у свідомості. Бо якщо раніше вона мене то покидала, то поверталася. То тепер моя свідомість повернулася остаточно і покидати мене не збиралася. Зате почав повертатися біль і я не змогла стримати стогону.

— Здається, прокинулася лялечка. Потерпи маленька скоро приїдемо, — одразу стільки турботи в голосі, не те що до цього. — У мене тут є один знайомий лікар, швидко тебе на ноги поставить.

От не на грам не повірила його добрим намірам! До лікарні ми справді швидко приїхали. Мене на руках перенесли і кудись поклали.

— Здається, вона знову відключилася, — сказав чоловік, який несе мене на руках. — Це власне добре. Док, зроби так, щоб вона звідси вже не вийшла, і було все природно. Ти ж знаєш, я в боргу не залишуся.

— Добре.

Почула, як вони пішли, розплющила очі. Я була в маленькій палаті, одна. Насилу встала, і на ледь гнучких ногах вийшла в коридор. Супер! Я біля стійки реєстрації. Чоловіка, що мене привіз, не видно і нікого з лікарів. З великими труднощами дійшла до стійки і звернулася до дівчини.

— Вибачте, можу я зателефонувати своєму лікарю. А то хлопці мене привезли в першу лікарню, яку знайшли.

Дівчина погодилася, але якось дивно подивилася на мене. А я зрозуміла, що не знаю номера лікаря.

— Номер? — запитала вона.

— Знаєте, я тільки тепер зрозуміла, що не пам'ятаю його номера.

— Ви пам'ятаєте номер своєї страховки? — втомлено запитала вона.

— Так, — сказала я більш радісно.

— Диктуйте, зараз у базі знайду всі дані.

Я продиктувала їй 15 цифр і чотири літери. Дівчина зі здивуванням подивилася на мене, мабуть, порівнюючи мою фотографію і те, який я маю вигляд зараз.

— Ваше прізвище?

— Норіх.

— Відповідь на ваше секретне запитання.

— Анет і Стас Іменкері.

— Все вірно.

Дівчина набрала номер мого лікаря і передала трубку мені. Поки йшов виклик, до мене підбіг повненький чоловік із лисиною. Хотів натиснути на відбій на стаціонарному телефоні, я перехопила його рук.

— Доктор Мелор, слухаю вас.

— Лікарю, це Ізабелла Норіх, мені потрібна терміново ваша допомога

Лисуватий лікар різко зблід і став відступати назад.

— Що сталося? — почула переляк у голосі мого лікаря.

— Дівчино, у якій я лікарні?

— 19.