Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Ану не язви мені, хлопче! Не доріс ще! – гаркнув Грейсон.

– Та невже! – звівся на ноги Соні.

– Що таке хлопчику, не доріс ще, щоб тримати себе під контролем? Адже я сумніваюся що, ти доріс до потрібного драконячого віку.

Соні стис кулаки що аж кісточки пальців побіліли, але він нічого не відповів.

– Скільки тобі? – запитав темний.

– Дев’яносто – тихо відповів Соні зімкнувши вуста в тонку смужку.

– От бачиш, не доріс ще! Не вистачило всього лиш якихось років десять до століття. – темний трохи пом'якшується зрозумівши що занадто сильно перегнув палку, що до молодого дракона – Вибач, я не хотів тобі дорікати. Просто мене іноді заносить, а від нудьги в лісі я і зовсім не стримувався, настільки мені вже кортіло з кимось поговорити. Я вже від браку цікавого співрозмовника з яким можна посперечатися про якусь дрібницю, починав дуріти в цьому лісі.

– Та нічого, я тебе можу зрозуміти, бо і сам просидів тридцять років у камерах для рабів. – сумно посміхнувся Соні.

– Про що сперечаєтеся, що вас було чути аж на інший бік лісу? – поцікавився в них Бен важко присівши на великий камінь.

– Та вже ні про що – відмахнувся Грейсон.

На відповідь темного Бен лише хмикнув і до них підійшла Кея з Каєм що ходили збирати цілющі трави.

– Що за збір? – запитала Кея схилившись над Ноксом перевіряючи його рани.

– Обговорювали пані Марію – зізнався Соні.

– І що ж ви таке обговорювали, що обидвоє такі задоволені? – звернувся Бен.

– Я попросився служити їй. – відповів Соні.

– І вона тебе прийняла? – зацікавлено мовила Кея.

– Так.

– А що як і нам попроситися до неї? – запропонував Кай іншим що теж роздумували над цим самим питанням. – Можливо вона нас теж прийме – з надією мовив Кай, адже йому дуже хотілося піти разом з темною.

– Можливо – задумливо проказав Бен.

– А що як відмовить?! – скрикнула розгублено Кея бігаючи по всіх присутнім очима.

– Не відмовить – впевнено відказав Грейсон – Марія нам не відмовить.

– З чого таке впевненість? – скептично запитав Бен. – Ти не можеш гарантувати що вона погодиться.

– Можу. Бо я знаю, що Марія нам не відмовить. – наполіг Грейсон дещо пригадавши що дуже краяло йому серце.

Зараз.

Вже пройшло години три, а Ноксор так і не прокинувся я не відходила від нього ні на крок.

– Пані Маріє, може хоча б трішки поїсте? – запропонувала Кея нащо я заперечно похитала головою.

Мені зараз не хотілося їсти, а навіть якщо і хотіла мені б шматок у горло зараз не поліз. Мене ще й досі не відпускало тривожне відчуття. На автоматі набираю повні легені повітря, щоб зловити аромат Ноксової душі який змінився і став ще насиченіший. Попіл і полум’я що випалює все навколо.

– Не хвилюйся, він скоро має прокинутися – мовив Грейсон присівши біля мене поруч. – Тобі щось не дає спокою, адже так?

– В мене таке погане передчуття.

– Чому ти, так вирішила?

– Грейсоне, скажи… коли помістити душу назад в тіло, в ній може щось змінитися? – тільки б це було нормальним явищем, повторювала судомно подумки.

– Ні, а щось не так з його душею?

– Запах. І саме це мені і не дає спокою, що як з ним щось не так?

– Можливо душа просто постраждала від міазм – намагався заспокоїти мене Грейсон, але в його голосі відчувалась прихована невпевненість, що мене ще більше переконала. Що в будь-якому випадку такого не мало було статися з душею і вона не повинна була змінювати свої особливості.

Грейсон посидів біля мене ще деякий час і потім залишив мене наодинці. Весь цей час я міркувала, чому у Нокса змінився запах душі? І чи коли він прокинеться це буде ще він? Або ж його душа все ж, постраждала від міазм?

Я різко затримала дихання коли помітила що в нього ледь помітно сіпнулися пальці на руці. Здалося, чи ні? Я зачекала ще трохи і його рука знову сіпнулася, а дихання стало не таке рівним. Він прокидається! Мене водночас накривала і паніка і радість, що все обійшлося!

Я підсіла до Нокса ближче схилившись перед його обличчям тихо покликала.

– Ноксе. Ти мене чуєш? Ноксоре… – він повільно підняв повіки і у мене вп’ялися повністю жовті очі.

Його райдужки стали більшою майже повністю затоплюючи весь білок ока, а зіниця була загострена до верху. Його погляд став гострим і ще більш пронизливим, наче на мене дивилася не відома мені істота… Це був не Ноксор… Це не він. Але чомусь мені здалося, що я цей погляд вже десь бачила…

– Ти… – звернулася до нього не знаючи як саме його тепер називати.

Він підвівся приймаючи сидяче положення, так само не відводячи від мене погляду.

– Лея? – гуркотливим голосом звернувся до мене, але навіть голос видавав те, що це був не Ноксор.

– Ти ж не Нокс? – насторожено запитала в нього.

– Ні – підтвердив мої слова невідомий.

– Тоді хто ти?

– Тарґас – мови він і мені одразу пригадалося повне ім’я Нокса! Він начебто казав, що друге ім’я належить його сутності! Але тоді чому вона зараз тут, а Нокс ні?

– Де Ноксор? – запитала сутність, він мовчав наче щось шукав, чи когось?

– Я не знаю Леє, його немає – мовив Тарґас нахмурившись.

– Як це немає? – ошелешено перепитую.

– Я не відчуваю його присутності в цьому тілі.

– Він ж… він мертвий? – запитала тихим голосом що наближався до межі істерики.

– Я не знаю. Але я не думаю що він мертвий, можливо його просто вирвало з цього тіла. Коли востаннє в Нокса поцілив той дракон, я відчув що щось почало нас жерти і… – Тарґас замовк щось пригадуючи. – Воно хотіло розділити нас, щоб ми не могли опиратися йому, а потім в останній момент я забрав контроль над тілом, коли він вже не міг знаходитися при тямі.

– Але якщо ти зараз тут, де зараз Ноксор? Він ж, мав залишитися з тобою. – намагалася знайти відповідь чіпляючись за недосяжні нитки істини.