Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

Одного разу вони вибрали мене як представника роти, щоб я сказав йому, що всі його люблять, але це не військова служба, коли не чути лайки. От я й пішов до нього на квартиру і попросив не соромитись, бо військова служба повинна бути цупка, як ремінь, вояки, мовляв, звикли до того, щоб їм кожного дня нагадували, які вони собаки і свині, бо інакше вони втрачають пошану до своїх начальників. Він спочатку затявся на своєму, казав щось про інтелігентність, про те, що сьогодні вже ніхто не сміє служити під загрозою різок, але наприкінці я його все ж переконав, він затопив мені в пику і, щоб підняти свій авторитет, викинув за двері. Коли я доповів про наслідки своїх переговорів, усі дуже зраділи, але він їм цю радість другого ж дня попсував. Підійшов до мене і при всіх каже: «Швейку, я вчора трохи пересолив, ось вам золотий. Випийте за моє здоров’я. З вояками треба поводитись по-чесному».

Швейк обдивився на всі боки і зауважив:

— Мені здається, що ми йдемо не в тому напрямку, адже ж пан обер-лейтенант нам дуже добре все пояснив. Ми ж повинні йти вгору, вниз, потім ліворуч і праворуч, потім знову направо, потім наліво, а ми увесь час ідемо навпростець. Чи, може, ми все це пройшли, але за розмовою й не помітили... Я, безсумнівно, бачу тут перед собою дві дороги до того Фельштина. Пропоную тепер звернути ліворуч і йти по тій дорозі.

Фельдфебель-рахівник Ванєк, як це буває завжди, коли двоє опиняються на перехресті, почав запевняти, що треба йти направо.

— Моя дорога, — сказав Швейк, — зручніша, ніж ця ваша. Я піду вздовж струмка, де ростуть незабудки, а ви почалапаєте по випаленій землі. Пан обер-лейтенант сказав нам, що ми взагалі не можемо заблукати, і я цього дотримуюсь, а якщо ми не можемо заблукати, то якого біса я дертимусь кудись угору; піду собі спокійнісінько луками, почеплю квіточки на картуз і нарву цілий букет для пана обер-лейтенанта. А зрештою, ми потім переконаємось, хто з нас мав рацію, сподіваюся, ми розійдемось як добрі друзі. Тут така місцевість, що всі дороги мусять вести до Фельштина.

— Не дурійте, Швейку, — умовляв бравого вояка Ванєк. — Я вам кажу, що якраз тут згідно з картою ми мусимо йти направо.

— Карта теж може помилятися, — відповів Швейк, сходячи у видолинок. — Одного разу ковбасник Крженек з Виноградів повертався вночі, дотримуючись плану міста Праги, від «Монтагів» на Малій Страні додому на Виногради. А над ранок прийшов аж до Розделова біля Кладна. Його знайшли захололого в житі, куди він звалився від утоми. Якщо ви, пане рахівник, такий упертий і не хочете мене послухати, то нам не залишається нічого іншого, як розійтися і зустрітися потім у Фельштині. Але спершу гляньте на годинник, щоб ми знали, хто прийде швидше. Якщо вам загрожуватиме небезпека, стрельніть у повітря, щоб я знав, де ви знаходитесь.

Під вечір Швейк дійшов до невеличкого ставка, де зустрів одного втікача — російського полоненого, який тут купався. Той, забачивши Швейка, виліз з води і, так як був — голий, кинувся навтьоки.

Швейкові стало цікаво, чи личив би йому російський мундир, що валявся тут же під вербами. Він швидко роздягся, одягнув форму нещасного голого полоненого, що втік з етапу, розквартированого в селі за лісом. Швейкові заманулося як слід помилуватися на себе у водяному дзеркалі, і він довго ходив по греблі ставка, аж доки його знайшов там патруль польової жандармерії, що шукав російського втікача. Жандарми були мадяри і, незважаючи на Швейкові протести, поволокли його в етапне управління в Хирові, де зарахували Швейка до транспорту російських полонених, призначених на роботи з ремонту залізничної колії на Перемишль.

Це все відбулося так швидко, що тільки на другий день Швейк усвідомив своє становище і куснем головешки написав на білій стіні класної кімнати, в якій розмістили частину полонених:

«Тут ночував Йозеф Швейк з Праги, ординарець одинадцятої маршової роти Дев’яносто першого полку, який при виконанні обов’язків квартирмейстера помилково втрапив під Фельштином у австрійський полон».

Частина четверта: Прочуханка триває

ШВЕЙК У ЕШЕЛОНІ РОСІЙСЬКИХ ПОЛОНЕНИХ

Коли Швейк, якого по російській шинелі й кашкеті, помилково визнали за російського полоненого, що втік із села під Фельштином, нашкрябав вугіллям на стіні свої розпачливі вигуки, ніхто на це не звернув уваги. У Хирові на етапі при роздаванні шматків черствого кукурудзяного хліба він хотів докладно пояснити все офіцерові, що проходив повз нього, але вояк-мадяр, один з конвоїрів полонених, садонув його прикладом межи плечі, додавши: «Baszom az élet»[535]. Стань у шеренгу, ти, російська свиноматко!»

Так зазвичай поводилися мадяри з російськими полоненими, не розуміючи їхньої мови.

Швейк повернувся до шеренги і промовив до найближчого полоненого:

— Цей чоловік виконує свій обов’язок, але він сам себе наражає на велику небезпеку. Що б то було, якби його гвинтівка була випадково набита, а затвор відведений? Адже могло статися, що в той час, як він товче людину прикладом по плечі, гвинтівка бабахне і вгатить увесь набій йому в пащеку, і він ґиґне при виконанні своїх обов’язків. На Шумаві в одній каменоломні робітники крали динамітові запали, щоб взимку легше було викорчовувати пні. Сторож каменоломні дістав наказ обшукувати після роботи кожного робітника. Він дуже ревно заповзявся до цієї справи — і, зловивши першого ж робітника, як скажений, почав молотити його по кишенях, аж поки вибухнули сховані там динамітові запали і вони обидва злетіли в повітря. Коли сторож і каменяр летіли в повітрі, здавалося, немовби вони в останню хвилину схопили один одного в обійми.

Російський полонений, якому Швейк це розповідав, збентежено дивився на нього, і було цілком ясно, що він з усієї цієї балаканини не зрозумів ані слова.

— Не понімат, я кримскій татарин. Аллах ахпер