Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

Плечі Волтера злегка розслабилися, а Сесіл із полегшенням зітхнув. Якщо королева почала звати Метью його прізвиськом «Привид», то це означало, що її гнів пішов на спад.

— Виявилося, що Келлі не можна просто так узяти і висмикнути з імператорського двору, наче якийсь будяк, що росте посеред численних троянд, — сказав Метью. — Бо Рудольф цінує його надзвичайно високо.

— Значить, Келлі таки досяг успіху. І невдовзі філософський камінь опиниться в руках імператора, — сказала Єлизавета, різко увібравши повні легені повітря. І відразу ж схопилася за щоку: то холодне повітря уразило хворий зуб.

— Ні, він не досяг успіху. І в цьому-то й уся справа. Допоки Келлі обіцятиме зробити більше, ніж він насправді здатен, Рудольф ніколи його не відпустить. Імператор поводиться не як мудрий монарх, а як недосвідчений юнак, зачарований тим, чого немає в нього і що він бажає мати. Його величності подобається така гонитва за недосяжним. Вона заповнює його дні й полонить уяву, — сухо констатував Метью.

Промоклі поля та набряклі річки Європи достатньо надійно захищали тепер нас від Рудольфа, але бували моменти, коли я й досі відчувала на собі його неприємний і небажаний дотик та чіпкі погляди. Незважаючи на травень місяць та вогонь, що палав у каміні, я мимоволі здригнулася.

— Новий французький посол пише мені, що Келлі вдалося обернути мідь на золото.

— Філіпу де Морнею можна довіряти не більше, ніж вашому колишньому послу, який, настільки я пригадую, намагався вас убити, — зауважив Метью, обережно зважуючи свій тон між улесливістю та роздратуванням. Єлизавета ошелешено витріщилася на нього.

— Ви навмисне мене дратуєте, пане Ройдон?

— Я ніколи не став би дратувати левицю, навіть маленьке левеня, — буркнув Метью. Волтер заплющив очі, немов не бажаючи ставати свідком того неминучого катаклізму, який могли викликати слова Метью. — Колись одна така спроба призвела до великих рубців, і я більше не маю бажання псувати свою зовнішність, бо боюся, що ви перестанете звертати на мене увагу.

Усі були шоковані; запала тривожна тиша, а потім вибухнув регіт, мало схожий на жіночий сміх. Волтер різко розкрив очі.

— Ви досягли, чого хотіли, лестощами заповзши в душу молодої дівчини, коли вона займалася шиттям, — сказала Єлизавета тоном, в якому прочувалося щось на кшталт поблажливості. Я злегка похитала головою, вирішивши, що це мені ввижається.

— Я не забуватиму про це, ваша величносте, якщо мені трапиться іще одна молода левиця з гострими пазурами.

Тепер і ми з Волтером знітилися, як раніше знітилася Бесс. Здавалося, лише Метью, Сесіл та Єлизавета розуміли, про що йдеться. І про що не йдеться.

— Навіть тоді ви були моїм Привидом. — І королева глянула на Метью так, що вмить набула вигляду молодої дівчини, а не жінки, чий вік стрімко наближався до шістдесятирічної позначки. Я отетеріло закліпала очима — і вона знову перетворилася на втомленого старіючого монарха. — Залиште нас.

— В-в-ваша величносте… — забелькотіла Бесс.

— Я хочу поговорити з паном Ройдоном приватно. Не думаю, що він погодиться хоч на мить розлучитися зі своєю надто балакучою дружиною, тому вона також може залишитися. Почекай мене у моїй приватній кімнаті, Волтере. І забери з собою Бесс. Ми невдовзі до вас приєднаємося.

— Але ж… — запротестувала Бесс. І нервово озирнулася. Її робота полягала в тому, щоб бути поруч із королевою, а тепер, опинившись у нестандартній ситуації, вона геть розгубилася.

— Натомість вам доведеться тепер допомагати мені, пані Трокмортон, — сказав Сесіл, зробивши кілька болісних кроків від королеви, спираючись на свою важку палицю. Проходячи повз Метью, він кинув на нього суворий погляд. — А за благополуччя її величності тепер потурбується пан Ройдон.

Королева помахом руки випроводила слуг із кімнати, і ми залишилися утрьох.

— Господи Ісусе, — простогнала Єлизавета. — Моя голова наче гниле яблуко, що ось-ось розвалиться на шматки. Невже ви не могли вибрати більш підходящого часу для влаштування дипломатичного інциденту?

— Дозвольте мені оглянути вас, — спитався Метью.

— Ви що, збираєтеся вилікувати мене, пане Ройдон? Це не вдалося навіть моєму хірургу, — сказала королева зі слабкою надією в голосі.

— Мені здається, що я зможу полегшити ваш біль, як буде на те воля Божа.

— До самої смерті мій батько відгукувався про вас дуже схвально. — Єлизавета нервово розправила пальцями складки своєї спідниці. — Він порівнював вас із тонізуючим засобом, чиї сильні властивості відкрив для себе надто пізно.

— Як це так? — спитав Метью, навіть не намагаючись приховати своєї цікавості та здивування. Раніше він про це не чув.

— Він казав, що ви можете позбавити його поганого гумору швидше за будь-кого, хто траплявся йому в житті, хоча, як і більшість лікарських препаратів, вас було важко й неприємно вживати. — Метью гучно розреготався, Єлизавета посміхнулася, а потім її посмішка враз щезла. — Він був великим і страшним чоловіком — і телепнем.

— Усі чоловіки — телепні, ваша величносте, — швидко зауважив Метью.

— Ні. Давайте знову поговоримо відверто, наче я — не королева Англії, а ви — не вер.

— Тільки якщо ви дозволите мені оглянути ваш зуб, — відповів Метью, схрестивши на грудях руки.

— Колись запрошення до приватної розмови було б достатньою спокусою, і ви б не стали ліпити якихось додаткових умов до мого запрошення, — зітхнула Єлизавета. — Я втрачаю більше, ніж просто зуби. Що ж, гаразд, пане Ройдон. — І королева слухняно розкрила рота. Навіть попри те, що я була від неї на відстані кількох футів, я відчула запах гнилизни. Метью взяв голову Єлизавети руками і повернув, щоб краще роздивитися уражений зуб.

— Та це ж просто чудо, що у вас досі є зуби, — строго мовив він. Єлизавета аж почервоніла від роздратування й хотіла було щось відповісти. — Коли я закінчу огляд, можете на мене кричати, скільки вам заманеться. І на той час ви матимете для цього вагомі підстави, бо я відберу в вас ваші зацукровані фіалки й солодке вино. І вам не можна буде пити нічого шкідливішого за настойку перцевої м’яти та масничної розтирки для ваших ясен, бо вони сильно запалені.

Метью провів