Читати книгу - "Лабіринт"

— Якщо ви впевнені, що це нам допоможе, то я дозволяю, — відповів віконт Тренкавель.

Оріана зробила реверанс.

— Ще раз дякую вам, Messire.

— Ну, — плеснув у долоні віконт, — сідлайте коней.

Оріана трималася ближче до Гільєма, коли вони їхали спустошеними землями до шатра графа Неверського, де мали проходити перемовини. Ті, що могли ще пересуватися в Ціутаті, повилазили на мури і дивилися їм услід.

Щойно вони в’їхали до табору, як Оріана кудись зникла. Ігноруючи непристойні й грубі крики солдатів, вона їхала слідом за Франсуа через море наметів і різноманітних гербів, аж доки не опинилися серед срібно-зелених кольорів Шартра.

— Сюди, пані, — пробурмотів Франсуа, вказуючи на шатро, що стояло трохи осторонь від усіх інших. Коли Франсуа з Оріаною під’їхали ближче, вояки насторожилися і наставили на них списи. Один із солдатів привітав Франсуа кивком.

— Скажи своєму хазяїнові, що приїхала пані Оріана, дочка покійного управителя Каркассони, і просить про зустріч із паном д’Евре.

Оріана неабияк ризикувала, приїхавши сюди. Від Франсуа вона знала про жорстокість і запальну вдачу Гі д’Евре. Але вона грала у велику гру.

— У якій справі? — спитав солдат.

— Моя пані не говоритиме ні з ким, опріч самого пана д’Евре.

Трохи подумавши, вартовий зайшов до шатра. За якусь мить він з’явився знову і запросив йти за ним.

Перше враження не зменшило Оріаниних страхів. Коли вона увійшла до шатра, Гі д’Евре стояв до неї спиною. Він обернувся, й Оріана побачила, як палають його сірі жорстокі очі на блідому обличчі. Його чорне волосся було намащене оліями і зачесане назад на французький манер. Він був схожим на яструба, що будь-якої хвилини готовий кинутися на жертву.

— Пані, я багато чув про вас, — промовив він спокійним рівним голосом, в якому відчувалася стальна нотка, — але не сподівався, що матиму приємність зустрітися з вами особисто. Чим можу допомогти?

— Сподіваюся, питання полягатиме у тому, що я можу зробити для вас, мій пане, — відповіла Оріана.

Перш аніж вона це усвідомила, д’Евре схопив її за зап’ясток.

— Раджу вам не перекидатися зі мною лестощами, пані Оріано. Ваш селянський південний стиль тут вам не допоможе, — Оріана відчувала, що Франсуа, який стояв позаду неї, ні на що не реагує. — То маєте новини для мене, так чи ні? — нарешті запитав Гі д’Евре. — Відповідайте!

Оріана намагалася тримати себе в руках.

— Не надто гарна манера поводження з тим, хто приніс вам найбажанішу річ у вашому житті, — відповіла вона, дивлячись д’Евре просто у вічі.

Той підняв руки й грізно сказав:

— Якщо ви змусите мене чекати, я виб’ю з вас інформацію й тим самим заощаджу ваш і свій час.

Оріана витримала його погляд.

— Тоді ви матимете лише частину того, що я знаю, — промовила вона якомога спокійніше, — ви вклали так багато сил у пошук Трилогії. У мене є те, що вам потрібно.

Якусь мить д’Евре пильно дивився на неї, а потім опустив руку.

— А ви смілива, пані Оріано, я віддаю вам належне. А от чи є ви мудрою, це ми ще побачимо.

Він подав знак, і слуга приніс тацю з вином. Проте в Оріани так трусилися руки, що вона не могла взяти келиха до рук.

— Ні, дякую, мій пане.

— Як хочете, — промовив д’Евре, жестом наказуючи їй сісти. — То чого ви бажаєте, пані?

— Якщо я дам вам те, що ви шукаєте, то хочу, аби ви взяли мене з собою на північ, коли будете повертатися додому.

З виразу обличчя д’Евре Оріана зрозуміла, що вона нарешті таки змогла його здивувати. І додала:

— Як свою дружину.

— Та ж у вас є чоловік, — заперечив д’Евре, дивлячись поверх неї на Франсуа, — писар Тренкавеля, наскільки я чув. Чи це нічого не важить?

Оріана пильно глянула на нього.

— Із превеликим жалем мушу вам сказати, що мого чоловіка вбито. Його закололи в самому Шато, коли він виконував свій обов’язок.