Читати книгу - "Науково-практичний коментар до Податкового кодексу України: в 3 т."

class="book">Новацією Кодексу є потрапляння до кола платників цього податку відокремлених підрозділів платників податку, зазначених у підпункті 133.1.1 цього пункту, визначених відповідно до розділу І цього Кодексу, за винятком представництв (пп. 133.1.5). Якщо раніше дані діяльності відокремлених підрозділів підприємств (філій) включалися до декларації вищої організації за принципом консолідованої сплати податку, то згідно з ПК такий підрозділ може виступати або як самостійний платник податку на прибуток, або у складі консолідованого платника податку (вищої організації) (див. коментар до ст. 159).

Будь-яке підприємство, організація набуває статусу платника податку на прибуток автоматично з дати взяття його на облік у відповідному органі податкової служби України. Підставою для цього є довідка про взяття на облік платника податків за формою № 4-ОПП. Лише для спеціальних режимів оподаткування встановлено порядок окремої реєстрації платника такого особливого режиму оподаткування.

133.2. Даний пункт окреслює платників податку на прибуток з числа нерезидентів. Відповідно до пп. 14.1.122 п. 14.1 статті 14 ПКУ нерезидентами є. а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані), відповідно до законодавства України, філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні; в) фізичні особи, які не є резидентами України (див. коментар до даного підпункту).

133.2.1. Платниками податку на прибуток з числа нерезидентів є юридичні особи, що утворені в будь-якій організаційно-правовій формі, та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно з міжнародними договорами України.

Перелік доходів з джерелом їх походження з України надається у пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ.

Основи дипломатичних відносин, зокрема в частині дипломатичних привілеїв або імунітетів, встановлено Віденською конвенцією про дипломатичні зносини від 18.04.1961 р. З метою забезпечення належних умов для здійснення дипломатичними представництвами та консульськими установами іноземних держав в Україні їх функцій Президентом видано Указ від 10.06.1993 № 198/93 «Про Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні».

133.2.2. Платниками податку на прибуток з числа нерезидентів є постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників.

Детальне визначення постійного представництва наведено у пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ, згідно з яким постійне представництво — це постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар’єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів.

Перелік доходів з джерелом їх походження з України надається у пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 розділу І ПКУ

Особливості оподаткування нерезидентів містяться в статті 160 ПКУ (див. коментар до даної статті).

133.3. У цьому пункті зазначено, що постійне представництво до початку своєї господарської діяльності повинно стати на облік у податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, встановленому центральним податковим органом України. Постійне представництво, яке розпочало свою господарську діяльність до реєстрації у податковому органі, вважається таким, що ухиляється від оподаткування, а одержані ним прибутки вважаються прихованими від оподаткування.

Особливості державної реєстрації юридичних осіб, у тому числі в органах державної податкової служби, визначено у ЗУ від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» та Главі 5–1 розділу ІІ ПКУ!

133.4. Цим пунктом визначено, що Національний банк України здійснює розрахунки з Державним бюджетом України відповідно до Закону України «Про Національний банк України».

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЗУ від 20.05.1999 № 679-ХIV «Про Національний банк України» Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об’єктом права державної власності й перебуває у його повному господарському віданні. Ст. 5 Закону визначає порядок формування доходів і видатків Національного банку України.

Плановані доходи та витрати НБУ відображаються в кошторисі його доходів і витрат. Кошторис доходів і витрат повинен забезпечувати можливість виконання НБУ його функцій, встановлених Конституцією України та Законом «Про Національний банк України».

НБУ за підсумками кожного кварталу поточного року у разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами вносить до 20 числа місяця наступного за звітним кварталу позитивну різницю до Державного бюджету України поточного року. Позитивна різниця перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами за підсумками четвертого кварталу вноситься до Державного бюджету України поточного року на підставі затвердженого кошторису доходів та витрат Національного банку України до 10 грудня поточного року.

Позитивна різниця між сумою перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженою у звіті про виконання кошторису НБУ за підсумками року, та сумою перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, внесеною до Державного бюджету України протягом звітного року, вноситься до Державного бюджету України до 20 січня наступного за звітним року.

133.5. Цим пунктом встановлено, що установи кримінально-виконавчої системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту, спрямовують доходи, отримані від діяльності, визначеної спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань виконання покарань України, на фінансування господарської діяльності таких установ та підприємств, з включенням сум таких доходів до відповідних кошторисів їх фінансування, затверджених зазначеним органом виконавчої влади.

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 р. № 2713-IV.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 10.06.2009 № 587 «Про затвердження Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань» департамент є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра юстиції. Департамент забезпечує реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, виконує правозастосовні та правоохоронні функції, спрямовує, координує та контролює діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України.

П. 1 статті 6 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу