Читати книгу - "Учта для гайвороння"

— На жаль, такого не знаю, — відповів Кайбурн, — але маю на оці декого іншого. Цей поборник не надто знається на лицарських звичаях, зате вірністю відплатить вам устократ. Він захистить вашого сина, знищить ваших ворогів і збереже ваші таємниці. А протистояти йому не зможе жодна жива людина.

— Це ви так кажете. Слова — то вітер. Незле б вам показати свого поборника у належний час. Хочу переконатися, що ваші обіцянки не є порожніми.

— Присягаюся, про нього співатимуть пісень, — примружився князь Кайбурн хитрими очима. — Чи можу я дізнатися про обладунок?

— Я помістила ваше замовлення. Зброяр вважає, що я несповна розуму. Запевняє, що нема на світі людини досить дужої, щоб рухатися і битися у бляхах такої ваги. — Серсея кинула на маестра без ланцюга довгий, важкий, застережливий погляд. — Спробуєте пошити мене в дурні — помрете у муках. Гадаю, вам зрозуміло?

— Завжди і незмінно, ваша милосте.

— То й добре. Більше про цю справу ані слова.

— Пані королева мудро кажуть. Ці стіни мають вуха.

— Авжеж.

Уночі Серсея іноді чула тихе шарудіння та інший шум — навіть у власних покоях. «Миші, то у стінах шарудять миші, — переконувала вона себе, — більше там нікого нема.»

Коло її ліжка горіла свічка, але комин згас, а іншого світла у опочивальні не було, ще й панував холод. Серсея роздяглася і прослизнула під ковдри, лишивши сукню купою на підлозі. З іншого боку ліжка ворухнулася Таена.

— Ваша милосте, — тихенько промуркотіла вона. — Котра зараз година?

— Година сови, — відповіла королева.

Серсея часто спала сама, та ніколи цього не любила. Найдавніші спогади її були про те, як вона ділила ліжко з Хайме — ще такою юною, що ніхто не міг їх розрізнити. Згодом, коли їх розділили, вона приймала у своєму ліжку вервечку покоївок і приятельок — дівчат приблизно одного віку з нею, доньок батькових надвірних лицарів та значкових панів. Але жодна її не тішила, і небагатьом вдалося втриматися надовго. «Ниці дрібні нишпорки. Недолугі, плаксиві… лишень плітки вічно розпускали та намагалися забити клин між нами з Хайме.»

І все ж бували ночі у чорних надрах Скелі, коли вона вітала навіть їхнє тепло в своїй постелі. Бо порожнє ліжко — холодне ліжко. А надто тут, у стольному замку. В цій самій опочивальні, де гуляли протяги, під оцим самим навісом врізав дуба її семиклятий ясновельможний чоловік. «Роберт Баратеон, Перший тако наречений, хай ніколи не трапиться другого. Недоумкуватий п’яниця і харциз. Хай вічно ллє сльози і верещить у пеклі.» Таена зігрівала ліжко незгірш Роберта, зате ніколи не намагалася силоміць розсунути Серсеї ноги. Віднедавна вона поділяла постіль з королевою частіше, ніж з князем Добромиром. Ортон, здавалося, не мав заперечень… а якщо і мав, то вважав за краще не висловлювати.

— Я занепокоїлася. Прокинулася, а вас нема, — промуркотіла пані Добромир, сідаючи та спираючись на подушки за спиною. Ковдри заплуталися їй навколо стану. — Чи не сталося чогось поганого?

— Та ні, — відповіла Серсея, — все гаразд. Зранку пан Лорас попливе на Дракон-Камінь, щоб узяти замок приступом, відпустити Рожвинові кораблі й показати нам усім свою чоловічу міць.

Королева переказала мирійці все, що сталося попід мерехтливими тінями Залізного Престолу.

— Без свого хороброго братика наша мала королева, вважайте, гола. Певно, вона має власну надвірну варту; я інколи стрічала сотника тієї варти у замку. Такий собі балакучий старий з білкою на грудях. Але білки тікають від левів. У нього не стане духу опиратися волі Залізного Престолу.

— Коло Маргерії є й інші мечі, — застерегла пані Добромир. — Вона заприятелювала з багатьма при дворі. Разом зі своїми сестрами вона має тут чимало прихильників.

— Залицяльниками її малих шльондр нас не налякати, — відповіла Серсея. — Адже головне Тирелове військо стоїть при Штормоламі…

— Ваша милість щось замислили?

— Навіщо вам знати? — Запитання Таени було надто пряме і точне, як на Серсеїн смак. — Чи не маєте ви на думці поділитися моїми потаємними міркуваннями з бідолашною маленькою королевкою?

— Ніколи й нізащо. Я не та дівчина Сенела.

Серсеї не подобалося згадувати про Сенелу. «Відплатила мені за добрість зрадою!» Так само, як Санса Старк. А ще Мелара Вичерпій та гладуха Джейна Файян, коли вони утрьох приятелювали замолоду. «Я б ніколи не пішла до того намету, якби не вони. І не дозволила б Маггі-Жабі куштувати мою прийдешню долю в краплині крові.»

— Я б дуже засмутилася, Таено, якби ви зрадили мою довіру. І не мала б іншого вибору, крім віддати вас Кайбурнові. Хоча й спливала б гіркими слізьми.

— Я не дам вашій милості причини для сліз. А якщо дам, лишень скажіть слово, і я сама піду до Кайбурна. Все, чого я бажаю — бути ближче до вас. Служити вам у будь-який спосіб.

— І якої ж винагороди ви чекаєте за службу?

— Ніякої. Моє щастя у тому, щоб дарувати щастя вам.

Таена перекотилася набік, виблискуючи оливковою шкірою в світлі свічки. Груди вона мала більші за королевини, з величезними сосками, чорними, наче роги. «Вона молодша. Груди ще не почали обвисати.» Серсеї стало цікаво, як це — поцілувати жінку. Не легенько у щоку, як віталися при дворі шляхетні панії, а у вуста — як слід. Таенині вуста були повні, навіть дуже. Серсея спробувала уявити, як смокче ці груди, як укладає мирійку на спину, розсуває їй ноги і робить те, що зробив би чоловік. Те, що Роберт робив із самою Серсеєю, коли був п’яний, а вона не мала змоги вдовольнити його руками чи ротом.

Гірше за ті ночі не бувало нічого: лежати безпорадно під Робертом, поки він отримував свою насолоду, смердів вином з рота і гучно сопів, наче вепр… а потім відкочувався убік і засинав, ще й сім’я не встигало висохнути на її стегнах. Він собі хропів, а вона лежала без сну і потерпала, натерта між ніг, з грудьми, боляче потовченими грубими долонями. З чоловіком вона змокріла лише один-єдиний раз — у свою шлюбну ніч.

Коли вони одружувалися, Роберт був неабиякий на вроду: високий, дужий, ставний, з важкою гривою чорного волосся. На жаль, таке саме — рясне, цупке та колюче