Читати книгу - "Коли спалахують зорі, Наталія Ольшевська"

Адам

   Гучний ритм музики віддається вібрацією у тілі і мимоволі змушує відстукувати пальцями запальний ритм об поверхню барної стійки. Окидаю через плече танцюючий натовп, що зібрався розвіятися у вечір п'ятниці. Якби не бубніння Макса під вухом, якого ледве витяг сьогодні ввечері, можливо, вдалося б повністю розслабитися.

- Це було поганою ідеєю, - бурчить роздратовано Макс, перекидаючи в себе чергову порцію алкоголю. Роблю те ж саме і прошу бармена повторити.

- Що саме? Піти в клуб чи напитися? – запитую.

- І те, і інше.

- Не нуди, старий, - плескаю по плечі, - досить поводитися, як шлапак. Он Ромка, - киваю в сторону його брата, - дійсно незрозуміло нащо поперся з нами. Усі дві години стирчить в телефоні. Мабуть, шле Юльці гіфки з сердечками та цьомчиками, аби та не думала, що він тут на піджейок вирячається або напився до поросячого виску.

- Скоро я буду чути поросячий виск, - знову бурчить.

- Тоді не налягай, щоб твій член ще зміг працювати. Тут повно крихіток, згодних стати втіхою на одну ніч.

- Я не збираюся нікого тягнути в ліжко. Секс на одну ніч – це не моє.

- Саме тому ти уже майже три місяці мотаєш шмарклі на кулак та страждаєш за Сашкою. Час уже викинути її з голови. Ти ж з самого початку мав розуміти, що у тебе шансів рівно стільки, як у дельтапланериста вийти у відкритий космос.

- Я мав спробувати, - зітхає. – Сходжу відлити.

   Макс йде. Я підіймаюся слідом та проштовхуюся в середину танцполу. Потрібно знайти розвагу на цю ніч, щоб викинути одну пихату руду заразу з голови, яка муляла очі увесь тиждень. Усі п’ять днів я старанно її уникав, більше не сідав поруч, намагався навіть не дивитися у її сторону, але погляд сам чіплявся за руде волосся та її кирпатий ніс. Та ще й її поява на іподромі через кожен день у тих чортових обтягуючих штанцях… Мені не подобається реакція на неї. Її дотики… Вони будять у мені голодного звіра, хижака, котрий готовий напасти, не запитуючи згоди. У той день, як її підвозив, мало не зірвався, коли вона міцно притискалася грудьми до моєї спини, а руки були на небезпечній відстані від паху. Всередині горіло божевільне бажання зупинити байк та засунути її руку собі в штани, аби відчути її тонкі пальчики, що обхоплюють мій член, і вгризтися у пухкі губки, поки рука ковзатиме по довжині. Думаючи про це - знову починаю збуджуватися. Я вже раз спробував підкотити до неї, подумавши, що буде легко, адже її білява подружка без вагань застрибнула на мене після останніх перегонів, назвавши потім козлом, хоча я відразу попередив про свої наміри. Сьогодні викину її з голови та й по всьому. Усе це пришвидшене серцебиття та мурашки мені не потрібні, адже я знаю до чого це може привести. Не хочу більше відчувати подібного. Мені просто потрібен хороший трах. Бажано з якоюсь рудою…

- Адаме? – чую крик крізь музику та відчуваю хватку на руці. Повертаюся.

- Не очікував тебе тут побачити. Привіт, Мар’яно, - нахиляюся та коротко обіймаю дівчину. – Розкішно виглядаєш, - присвистую, адже ніколи не бачив її у такому відвертому вбранні.

- Ага, - обтягує сукню. – Відчуваю себе голою.

- Тут половина дівчат так одягнута. Розслабся. Потанцюємо? – простягаю руку, коли швидка мелодія змінюється на повільну.

   Дівчина вкладає свою руку в мою, притягую її ближче, обіймаючи вільною рукою за талію та починаємо незграбно коливатися у такт музиці. Притискаю її міцніше. Тягнути у ліжко сестру Саші я не маю наміру, але перевірити свою реакцію на звабливу жінку можна.

   Схиляюся до її шиї, вловлюючи запах солодких парфумів, та опускаю руку з талії майже на сідницю. Вона не пручається. Трохи відсторонююся та опускаю погляд у її відверте декольте. Мене завжди найбільше заводили жіночі груди, і чим вони більші – тим краще, обожнюю їх зминати, цілувати та облизувати. Але зараз не відчуваю нічого. Абсолютно. Ні найменшого пожвавлення у штанах. Дідько!

- Вийшла на полювання? – підіймаю руку вище та заводжу розмову, аби не почати дратуватися. Експеримент і так провалено.

- Подруга змусила, я довго пручалася… - далі не чую нічого, бо помічаю рудий вихор, що несеться до виходу. За нею мчить телепузик, якого я вже бачив з Камілою на весіллі Саші та Олега. Кілька секунд борюся з собою, але безнадійно програю битву.

- Вибач, мушу йти, - не чекаючи відповіді, відпускаю дівчину та несуся слідом за своїм рудим прокляттям.
 

Каміла

- Зупинися, Каміло! – мчу до виходу під загрозливе гарчання Давида. Минаю гардероб, де залишила свій тренч та вибігаю на вулицю. Потрібно спіймати таксі. Хочу додому. Вкритися ковдрою з головю і ридати в подушку від безвиході, адже ця худоба - мій майбутній чоловік.

- Стій! Кому кажу! – вибігає слідом.

   Осіння прохолода відразу огортає оголені плечі, вкриваючи тіло сиротами. Здригаюся. Та не встигаю зрозуміти наскільки змерзла, бо залізна хватка на зап’ясті і різкий ривок вбік, від якого волосся повністю падає на обличчя, змушує забути про холод.

- Ти що собі дозволяєш, істеричко? – тягне за руку і гарчить.

- Я дозволяю? – обурююся, намагаючись висмикнути руку. – Я не давали згоди лізти мені під спідницю і лапати перед своїми огидними дружками! Пусти, козел! – майже репетую.

- Отже так, - затягує за ріг та втискає в стіну своїм пузом, а рукою вмить стискає щелепу. Вириваюся, але пальці ще більше посилюють хватку, - ти не маєш права показувати подібні вибрики. Одна розмова з твоїм батьком – і ти станеш покірною кобилкою, - хапає за плече та повертає обличчям до стіни. Від різкого зіткнення вибиває увесь кисень з легень. Мої пручання не дають результату. – А зараз я тобі покажу, що роблять з непокірними стервами, - обхоплює мої зап’ястя долонею, а іншою рукою задирає сукню. -  Давно потрібно було тебе як слід відт…

   Продовження речення, як і хватка Давида зникають. Нічну тишу через приглушене звучання музики з клубу розрізає протяжний стогін та глухі удари.