Читати книгу - "Жагучі бажання, Ксана Рейлі"

Вадим

Голова розколювалася від різкого болю, тому я скривився. Щось тепле притискалося до мого тіла, і коли я розплющив очі, то побачив поруч з собою Божену. Однією рукою вона обіймала іграшку, яка лежала на моїх грудях. Кінчики її пальців ледь торкалися моєї шкіри. Я напружився з відвертим нерозумінням. Побачити вранці Божену на ліжку поряд зі мною — це явно не те, чого я очікував. Мої очі прослідкували за її незворушним виразом обличчя. Вона навіть не рухалася, а просто мирно спала, глибоко дихаючи. Я обережно забрав її руку від себе та відсунувся якнайдалі.

Дивно, але присутність Божени навіть трохи налякала мене. Як вона взагалі опинилася в одному ліжку зі мною? Я озирнувся назад, зауважуючи, що вона була лише в довгій широкій футболці. Її ноги та стегна виднілися з-під ковдри, що була зім'ята між ногами. Я скривився сам від себе. Навіщо взагалі приперся до неї ввечері та ще й залишився на ніч? Максимально безглузде рішення з мого боку.

Я схопив свою водолазку, яка валялася на підлозі та швидко вдягнув її. У вітальні на столику побачив майже порожню пляшку коньяку поруч зі свіжими ескізами, які намалювала Божена. Схопивши пляшку, я підійшов до раковини на кухні, аби вилити усі залишки. Я вже давно так не напивався, тому не дивно, що у мене сильно боліла голова. Мені хотілося випити декілька склянок холодної води, а потім втекти звідси. А взагалі думками я вже був удома. Вчорашня зустріч з Коко, на яку вона не прийшла, змусила мене переконатися, що Париж — абсолютно не моє місто. Я ненавидів його, і зовсім не почувався тут комфортно.

— Доброго ранку! — почувся за спиною тихий голос Божени.

Вона сором'язливо усміхнулася мені, коли я глянув на неї. Дівчина знервовано провела руками по своїй футболці, а тоді почала збирати ескізи зі столу. Вона сховала їх у верхню шухляду тумби.

— Ти забрав мою іграшку, — почала вона, переминаючись з однієї ноги на іншу. — Я не могла заснути, тому лягла біля тебе. Сподіваюся, що це не проблема.

— Ні, не проблема. Це я повинен пояснитися, а не ти. Мені не варто було приходити до тебе так пізно, напиватися і поводитися як свиня. Пробач за це. Якщо хочеш пожалітися на мене своєму батькові, то я зрозумію, якщо ти зробиш це.

Вона здивовано дивилася на мене, наче я говорив не зовсім те, чого вона очікувала. Я допив воду зі склянки, а тоді зробив декілька кроків до виходу.

— Сьогодні у мене справи, — повідомив Божені. — Я не зможу підвезти тебе на навчання.

— А забереш? — спитала вона.

— Якщо встигну, — збрехав я. — Мені вже час. Ем... Вибач за незручності, які завдав тобі.

— Вадиме! — гукнула Божена, зупиняючи мене. Я обернувся до неї, а вона простягнула до мене свою руку. — Твій телефон.

— Точно! — тихо пробурмотів.

— Повідомиш мені чи зможеш забрати мене, — попросила вона. — Щоб я даремно не чекала на тебе.

— Обов'язково.

На цьому я попрощався з Боженою та повернувся до своєї квартири. Мій погляд зупинився на тому старенькому дивані, від якого мене мало не нудило. Я міг винайняти люксовий номер у найкращому готелі Парижу, але терпів це, бо Божені тут подобалося. Залишилося трохи менше як два тижні, і це все нарешті закінчитися. Я видихнув і просто-таки впав на диван, заплющивши очі. Мені усе ще хотілося спати. І хоч насправді у мене сьогодні абсолютно не було справ, Божені цього знати необов'язково. Не те щоб я соромився своєї вчорашньої поведінки, але мені не хотілося, аби вона сприйняла це неправильно. До того ж я занадто відкрився їй учора. Розповів не лише про Коко, але і про свою сім'ю. Навіщо зробив це? Я не розумів. Мабуть, мені просто хотілося виговоритися комусь, але Божена... Не впевнений, що вона з тих, хто зможе зрозуміти мене. Краще покінчити з цим якнайшвидше.

П'ять днів я навіть не виходив з квартири, а ще абсолютно не цікавився життям своєї сусідки. На щастя, її батьки теж не діставали мене, тож я міг ці дні провести для себе. І хоч я намагався максимально завантажити себе роботою, мені майже нічого не вдавалося. Я так і не завершив проєкт свого найважливішого автомобіля, який планував улітку представити на виставці автомобілів у Женеві. Тому, щоб хоч якось надихнутися та отримати підказки, я таки пішов на зустріч з японськими конструкторами. Розмова хоч і була пізнавальною, але не допомогла зовсім. Я розумів, що проблема була у самому мені. Коко була моєю музою, а її відсутність у моєму житті майже зруйнувала його. Вона так і не відписала мені після нашого "побачення", а я вирішив більше не діставати її. Якщо вона не захотіла мене, то я більше не хочу її. От і все! І байдуже, що моє серце не бажає миритися з цим. Я переживу це так само як пережив відмову Лорени. Мабуть, час уже змиритися з тим, що мені просто не щастить.

— Ти друг Божени, так? — поруч зі мною французькою заговорила якась дівчина.

Я повернув голову до неї. Це була красива висока дівчина з яскравим рудим волоссям та широкою усмішкою. Я насуплено оглянув її з ніг до голови та запитально підняв одну брову.

— Я помітила тебе тоді ще в клубі, — пояснила вона.

Я сперся до капота свого автомобіля та склав руки на грудях. Заводити нові знайомства мені зараз зовсім не хотілося, але я задумався про зв'язок на одну ніч. Можливо, це б допомогло мені хоч трохи розвіяти свої думки.

— Ми з Боженою не зовсім друзі, — сказав я. — Мене попросили наглянути за нею.

Дівчина підійшла ближче до мене, майже впритул. Мій погляд зосередився на її обличчі. Вона здалася мені симпатичною з цими карими очима та неприродно пухкими губами. А ще у неї був пірсинг у носі, що теж мене зацікавило.

— Розумію, — мовила дівчина, кивнувши головою. — Божена ще така юна.

— А ти хіба ні? — поцікавився я.

— Мені уже двадцять три, — відповіла вона, хитро посміхнувшись мені. — До речі, я Женев'єва.

Дівчина простягнула свою руку в мій бік та з очікуванням дивилася на мене. В її очах було помітне зацікавлення.

— Вадим, — представився я, потиснувши їй руку.

— Вадим, — повторила вона з акцентом. — Спробую запам'ятати.

Дівчина подарувала мені свою чарівну усмішку, але не поспішала відпускати мою руку. Вона перевернула її долонею вверх і почала вивчати мої татуювання. Легко вказівним пальцем вона провела по контурах літер і малюнків.

— Вау! Мені подобаються твої татуювання, — зауважила Женев'єва. — У тебе багато їх?

— Достатньо, — скупо відповів я.

— У мене теж є, — сказала вона, піднявши на мене свій погляд. — Хочеш, покажу тобі якось? Наприклад, сьогодні ввечері? Ми могли б зустрітися і познайомитися ближче.

Дівчина схилила голову вбік і звабливо прикусила губу, очікуючи моєї відповіді. Женев'єва виявилася сміливою та наполегливою дівчиною, адже вона витягнула зі своєї сумочки чорну ручку, підтягнула рукав мого пальта і почала на чистому зап'ясті писати свій номер.

— Зателефонуєш, якщо захочеш зустрітися. Я чекатиму!

Вона підморгнула мені, відпустила мою руку, а тоді розвернулася, прямуючи вперед на своїх високих підборах. Деякий час я дивився їй услід. Женев'єва — красива, ефектна, доросла дівчина. Вона, мабуть, і сподобалася мені. То чому б не розважитися з нею останній тиждень у Парижі?

— Бачу, ти познайомився з моєю подругою, — їдко сказала неподалік Божена.

Я озирнувся та помітив, що вона стояла позаду мене зі схрещеними на грудях руками. Вона дивилася в мій бік сердитим поглядом, наче готова була мене вбити.

— Женев'єва підійшла, щоб познайомитися, — пояснив я. — Це проблема?

— Женев'єва... — повторила Божена незадоволеним тоном. — Дивно, що вона не представилася тобі як "Дженні", але ж ти, мабуть, не просто друг.

— Не розумію твого невдоволення, — пробурмотів я.

Божена підійшла впритул до мене та високо підняла свою голову, щоб глянути мені в очі.

— То коли ви зустрічаєтеся? — спитала вона.

— Не знаю. Коли я вважатиму це за потрібне.

— Он як? Ти... Ти жахливий, Вадиме!

— Тому що не відштовхнув дівчину, яка мені сподобалася? — спитав я, піднявши одну брову.

— Сподобалася? — Божена відверто була неприємно вражена. — Вона сподобалася тобі?

Я знизав плечима, зауважуючи, як міцно Божена стиснула свої долоні в маленькі кулачки. Міг би подумати, що вона ревнує, але це було безглуздо.

— Вона красива, — почав я, — цікава, екстравагантна. Мені сподобався її пірсинг, а ще у неї є татуювання, яке вона радо хоче показати мені.

— Вау! — Божена мало не засміялася. — Не думала, що тобі до вподоби саме такі дівчата.

— А ще вона доросла, Божено.

Це зауваження змусило її ображено стиснути губи. Я не зовсім розумів таку сердиту реакцію Божени на те, що я просто познайомився з іншою дівчиною. І так, я не виключаю, що у нас може щось буде.

— Якщо допит закінчився, то сядь нарешті в автомобіль, — сказав я.

— Не сяду! — огризнулася Божена. — Ти п'ять днів ігнорував мене і навіть не поцікавився мною за цей час! Це через ту ніч, так? Через те, що я лягла тоді біля тебе?

Вона дивилася на мене так, наче її справді турбувало це питання. Я не хотів, щоб вона почувалася винною, адже проблема таки була в мені.

— Я втомився, — чесно зізнався я. — Втомився наглядати за тобою, постійно перевіряти як ти й чи все у тебе добре. Останній тиждень у Парижі я хочу пожити для себе. І ти теж можеш займатися тим, чим хочеш. Я не буду більше нічого тобі забороняти.

Її, здається, шокували мої слова. Божена здивовано розтулила рота, дивлячись на мене великими очима.

— Тобі настільки байдуже на мене? — ображено спитала вона.

— Ти весь час жалілася, що я надто опікуюся тобою. Все! Я не буду більше робити цього. Ти вільна, Божено. Вільна від мене.

— І ти навіть відпустиш мене в клуб? — уточнила вона, примруживши очі.

Я одразу ж пригадав той момент, як застукав її за поцілунками з тим хлопцем. На секунду в грудях спалахнув гнів, але він одразу ж зник. Я дивився у її каро-зелені очі та розумів, що не хочу більше турбуватися про неї, не хочу прив'язуватися.

— Якщо це те, чого ти справді хочеш, то я не буду тебе зупиняти, — сказав я, слідкуючи за її реакцією.

— Гаразд, — так просто відповіла вона. — Я зрозуміла.

Божена відвела погляд і почала знервовано жувати нижню губу, наче от-от розплачеться. Через деякий час вона глянула на мене своїми вологими очима.

— Ти приведеш її сьогодні до себе? — спитала вона тремтливим голосом.

Я знизав плечима, бо справді не знав. Я не був впевнений, що взагалі зателефоную до Женев'єви.

— Виходить, що я не помилилася, — прошепотіла Божена, а я не зовсім зрозумів, що саме вона мала на увазі. — Я... Я хочу прогулятися. І якщо ти раптом таки приведеш до себе Женев'єву, то поводьтеся, будь ласка, якнайтихіше. Я не хочу чути і знати, що у вас там відбувається.

Вона кинула на мене останній ображений погляд, а тоді розвернулася та поспішила геть. Я дивився їй у спину й чудово розумів, що це правильне рішення. Божені варто вже нарешті подорослішати.