Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Жагучі серця, Ксана Рейлі 📚 - Українською

Читати книгу - "Жагучі серця, Ксана Рейлі"

484
0
06.02.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Жагучі серця" автора Ксана Рейлі. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Жагучі серця, Ксана Рейлі» була написана автором - Ксана Рейлі, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасний любовний роман".
Поділитися книгою "Жагучі серця, Ксана Рейлі" в соціальних мережах: 

📘 "Жагучі серця" - це захоплююча історія про кохання, відданість і пригоди, яка приваблює читача з перших рядків. Головний герой, Дмитро, молодий і спраглий до пригод хлопець, який вирушає у захоплюючу подорож, щоб знайти своє щастя.

Авторка Ксана Рейлі - талановита письменниця, яка вміло використовує слово, щоб створити захоплюючі світи та персонажів. Її книги відомі своєю емоційною напругою та несподіваними поворотами сюжету. Кожна сторінка пронизана відчуттям любові та пригод.

ReadUkrainianBooks.com - це унікальна можливість читати найкращі та найбільш захоплюючі книги світу онлайн безкоштовно і без реєстрації українською мовою. Тут зібрані бестселери та шедеври літератури, які дарують читачам незабутні емоції і нові враження. Читати українською - це не лише розвага, а й спосіб підтримати розвиток мови та культури.

Нехай кожен, хто залюбки переглядає сторінки ReadUkrainianBooks.com, знайде тут не лише розвагу, а й можливість поглибити свої знання та відчути смак справжньої літератури. Читайте українською - це наша спільна справа, яка збагачує нас і нашу країну. 📚🌟


Читати ще книги автора Ксана Рейлі на нашому сайті:

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 49
Перейти на сторінку:
Пролог

Вікторія

Мені було п'ять, коли мама вперше привела мене на чемпіонат з перегонів, і я побачила, як мій батько знову став чемпіоном...
Мить, коли я безповоротно закохалася у перегони, коли вирішила точно, що обов'язково стану чемпіонкою.

Шум, вереск, голосні сплески. Я ніколи не бачила такого. Здавалося, ніби потрапила на якесь фантастичне шоу. Мій погляд зупинився на чорно-білому прапорці, який гойдав вітер. Мама обережно підняла мене та поставила на невелике підвищення. Вона нахилилася до мого вуха так близько, що я відчула на своїй щоці її гаряче дихання.

— Дивись туди, Вікторіє! — сказала вона, махнувши рукою вперед. — Он там твій батько. Ти бачиш його?

Ми стояли в першому ряді, тому я добре бачила усе те, що відбувалося внизу. Тато був у своєму дивному спортивному костюмі. Батько часто одягав його на тренуваннях, але я не розуміла, чому він такий щільний. Мама інколи приводила мене на стадіон до тата, де я дивилася на те, як він катався на своєму автомобілі, але це вперше я була на чемпіонаті. Серце нестримно билося в грудях в передчутті. Я ніколи ще не бачила так багато людей. Моя рука злетіла вверх і я почала махати нею.

— Тату! Тату! — кричала я, стрибаючи на місці.

Мені хотілося, щоб він помітив мене та, як завжди, усміхнувся. Але батько навіть не повертав сюди голову. Він був зосереджений, надіваючи на руки рукавиці.

— Чому він не помахав мені у відповідь? — ображено спитала я, глянувши на маму.

Вона нахилилася до мене та тепло усміхнулася. Її коричневе волосся залоскотало мою шкіру на шиї.

— Твій татусь не бачить тебе, — відповіла мама та ніжно погладила мене по щоці. — Тут так багато людей, що він не зможе помітити тебе серед інших. Ми підемо до нього вже після чемпіонату.

Я насупилася, знову спрямувавши свій погляд на батька, що тепер уже надівав блискучий шолом темно-фіолетового кольору. Мама обійняла мене, а я міцно схопилася руками за поручні. Я не дуже слухала, що говорив дивний голос з колонок. Мій погляд сфокусувався на яскравих автомобілях, що зібралися біля смугастої лінії. Я мало що розуміла зараз, але мені так сильно подобалося в цьому місці. Враження були такими, що аж дух перехоплювало.

Тато впевнено попрямував до свого автомобіля яскравого пурпурового кольору. Я голосно запищала, коли він сідав у нього. Це чомусь викликало у мами сміх. Я глянула на неї, а вона уважно дивилася на авто. Її губи, нафарбовані коричневою помадою, легко затремтіли. Вона почала знервовано покусувати їх. Я опустила погляд до її рук, що ледь затряслися. Мене здивувала така реакція мами. Тут же ж так класно! Чому вона хвилюється? Я міцно схопила її руки, а мама опустила погляд на мене. Вона знову усміхнулася мені губами та швидко поцілувала мене в голову.

— Дивися! — сказала мама, кивнувши головою на автомобілі. — Сьогодні твій тато знову стане чемпіоном.

Чемпіоном? Мої очі загорілися, а я спрямувала свій погляд до цифри "23" на яскравому пурпуровому автомобілі. Мотори заревіли, і водночас ожила публіка. Все відбувалося за секунди: автомобілі під'їхали до старту, а тоді загорілися світлофори. Я не звертала на це ніякої уваги. Єдине, що цікавило — це автомобіль тата. Після сигналу він рвонув так швидко, що аж пилюка здійнялася. Мої очі стали вдвічі більшими, а я вражено відкрила рота, спостерігаючи за тим, як автомобілі неслися один за одним. Це було безперечно яскраве шоу. І поки всі слідкували за табло, в якому я нічого не тямила, мій погляд ловив різнокольорові окраси автівок: зелений, помаранчевий, червоний, жовтий... Їх було так багато! Я не встигала злічити кількість автомобілів. Помітила на горизонті пурпуровий колір — це тато. Він так швидко проїхав повз нас, що аж під ногами земля загуділа. Почула ще один важкий видих мами. Вона хвилювалася, хоч і намагалася тримати себе в руках. Впевнена у собі, зібрана, горда й зухвала — такою вона була завжди, але не зараз.

Час пролітав за секунди. Я не встигала ловити очима автомобіль тата.

— Останніх п'ять кіл, — заговорив біля нас дядько Микита. — Може бути боротьба за лідерство між Гордієм та Артуром.

Артур... Хто це? Я скривилася, коли почула це ім'я. Не хотілося думати про це, тому я почала стрибати, шукаючи очима авто свого татуся. І знову той пурпуровий колір, біля якого раптом з'явилася жовта пляма — автомобіль під номером "21". Що буде, якщо змішати ці два кольори? Червоний! Вийде яскравий червоний колір. Жагучий, як вогонь.

— Ой! — скрикнула мама, коли два автомобілі стукнулися.

Упс! Невеличке зіткнення. Вона забрала руки від мене та прикрила ними своє обличчя. Я не розуміла її поведінку, адже автомобілі далі їхали вперед. Нічого не сталося. Це все ще пурпуровий та жовтий, а не червоний. Нема ніякого вогню.

— Останнє коло, — напруженим тоном сказав дядько Микита.

Мама нарешті взяла себе в руки. Я чула, як вона шепотіла слова підтримки татові, ніби він міг її чути. Але ж він не чув!

— Давай, Гордію! — сказала мама, вдивляючись вперед. — Ну ж бо! Ще трішки. Ще трішки...

Дивне відчуття піднесення з'явилося всередині, коли я спостерігала за тим, як автомобіль батька перетнув ту смугасту лінію, а всі навколо заверещали. Мама радісно сплеснула в долоні й навіть запищала. Вона швидко обійнялася з дядьком Микитою, а тоді нахилилася до мене та почала цілувати в обидві щоки.

— Мамо, що сталася? — спитала я, здивована таким шумом.

Вона подивилася на мене, а в її очах стояли сльози радощів.

— Твій татусь став чемпіоном, — відповіла вона, знову цілуючи мої щоки.

— Чемпіоном? — вражено перепитала я, відкривши рота.

Я побачила, як тато вискочив зі свого автомобіля, піднявши обидві руки вверх. Усі навколо кричали, обіймалися, раділи. Я не помітила, як на моєму обличчі з'явилася широка усмішка, коли я спостерігала за цим всім.

Потім розпочалося нагородження. Ми з мамою все ще стояли на трибуні, хоча мені страшенно хотілося опинитися на подіумі разом з батьком. На ньому вже не було шолома. Його нагородили кубком, і він встав на спеціальне підвищення для лідера. Весь цей час мама спостерігала за ним з усмішкою на обличчі. Вона пишалася ним, і я теж. Теж пишалася! Мій татусь знову став чемпіоном. Він у мене справді найкращий, і я так сильно хотіла обійняти його в цей момент.

Нарешті мама повела мене до виходу з трибуни. Вона міцно тримала мою руку, наче боялася, що я кудись втечу. Мені й хотілося це зробити. Я бажала пробігтися цією трасою та роздивитися усі автомобілі. Я глянула вперед та побачила тата, що прямував нам на зустріч. Вирвавшись з маминої хватки, я чимдуж рвонула до нього. Він розвів руками, приймаючи мене у свої обійми. Я міцно обійняла його, охопивши долонями міцну шию.

— Ох, моя солодка дівчинка! — сказав він, цілуючи мене в щоки. Чому вони обоє так часто робили це? — Моя маленька чемпіонка!

Чемпіонка? Це вперше тато назвав мене так. Я подивилася на нього великими очима, а тоді широко усміхнулася.

— Вітаю, чемпіоне! — сказала мама, поклавши свою руку татові на плече. — Я пишаюся тобою, Гордію. Ти у мене найкращий.

— І у мене теж, — прошепотіла я.

— Ти привела Вікторію, — мовив батько до мами. — Я не очікував.

— Знаю. Я вирішила зробити тобі сюрприз. Подумала, що ти хотів би, щоб Вікторія бачила твій успіх.

Тато з вдячністю кивнув головою, дивлячись на маму. Мені завжди було ніяково, коли вони так довго мовчки дивилися одне на одного. Мої пальці потягнулися до кубка в батькових руках.

— Ти хочеш кубок? — Тато подивився на мене, піднявши одну брову. — Тримай! Але він трохи важкий, тому я допоможу тобі.

Я почала пальцями водити по золотій чаші з дивним гравіюванням. Я заворожено дивилася на нього, уявляючи, як стояла б на тому подіумі з ним у руках. Я підняла голову, зустрічаючись поглядом з яскравими сірими очима батька. Мої були такими самими. Мама завжди казала, що я дуже сильно схожа на тата не лише зовні, але і характером. Може, я теж буду чемпіонкою? Хотілося насварити на себе в цей момент, адже я заборонила собі говорити слово "може". Воно було найгіршим словом зі всіх можливих.

«Я стану чемпіонкою!» — виправила себе в думках.

— А тепер, Вікторіє, закривай очі своїми маленькими долоньками! — сказав мені тато.

Мама засоромлено засміялася. Батько завжди казав мені закривати очі тоді, коли хотів поцілувати маму в губи. Вони забороняли мені дивитися на таке, тому потайки цілувалися, гадаючи, що я не бачу.

— Хочу побігати трохи, — сказала я.

— Це ще краще! — зауважив тато.

— Гордію! — невдоволено буркнула мама та легко вдарила його в плече.

— Що, Поліно? — спитав він і нахилився ближче до мами, шепочучи їй на вухо: — Це проблема, що я страшенно хочу поцілувати тебе зараз?

Я закотила очі, коли помітила ту особливу усмішку мами, яку вона дарувала лише батькові. Тато опустив мене на ноги, і я рвонула вперед дорогою, розглядаючи трибуну та натовп.

— Тільки далеко не біжи! — гукнула мені мама.

Я оглянула на неї та помітила, що тато нахилився і поцілував її. Вона потягнулася до нього, обіймаючи. Я скривилася, насупившись, а тоді підбігла до якогось автомобіля. Деякий час я роздивлялася його та все навколо. Мені було тут так цікаво, що хотілося побачити все-все. Потім мама забрала мене та повела до якоїсь будівлі. Вона зняла з мене мою спортивну куртку, на якій були намальовані цифри "23". Мама навмисно купила для мене цю курточку в підтримку тата. Вона сіла на невеликий диванчик і посадила мене собі на коліна. Я помітила тата, що увійшов всередину. Почала махати йому рукою, але він чомусь не звертав на мене своєї уваги.

— У твого тата зараз пресконференція, а потім автограф-сесія, — сказала мені на вухо мама. — Ти втомилася?

— Ні, — тихо відповіла я.

— Ми ще деякий час побудемо тут, гаразд? А потім всі разом повернемося додому.

— А Тео? — поцікавилася я, згадуючи свого молодшого брата.

— Я залишила його в тітки Аріни. Ми заїдемо за ним пізніше.

— Вони з Лією знову будуть битися.

Я голосно засміялася, а мама притулила вказівний палець до моїх губ, щоб я була тихо. Мій погляд знову знайшов тата, який відповідав на запитання журналістів. Поруч з ним сиділи ще й інші гонщики. Потім до нього почали підходити різні люди, яких я не знала. Він підписував якісь листівки та фотографувався з ними. Я уявила себе на його місці. Мені б теж хотілося так. Очі знову зупинилася на кубку, що стояв на столі поруч з татом.

«Я стану чемпіонкою!» — вкотре повторила собі в думках.

П'ятнадцять років потому

Мій палець завис над кнопкою "відправити" на екрані планшета. Подати заявку на чемпіонат з перегонів без відома батьків — це дуже ризиковано. Їм точно не сподобається. Попри татову підтримку, він все ще вважає мене занадто маленькою для перегонів. Мама ж взагалі надто категорично ставиться до мого захоплення. Я глибоко вдихнула та міцно стиснула зуби. Вже достатньо доросла, щоб приймати важливі для себе рішення. Я відправила заявку. І стовідсотково знала, що її приймуть. Скоро мені надішлють підтвердження, і тоді тато дізнається, що я таємно від нього вписала себе до його команди та ще й заплатила за перший внесок. Добре, що прадід залишив мені значну частину спадку. Згадала, як мама завжди казала, що Гордій старший на крок попереду від усіх. Я усміхнулася, дивлячись на себе в дзеркало.

— Чемпіонка, — прошепотіла я, гордо здійнявши голову. — Ось ким я стану!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жагучі серця, Ксана Рейлі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жагучі серця, Ксана Рейлі"