Читати книгу - "Мистецтво сновидінь"

Сформулювавши це питання самому собі, я почув дивний сміх — зовсім як у день, коли боровся з неорганічною істотою. Потім мені відповів чоловічий голос.

— Та сфера існує у певній позиції точки збирання, — сказав він. — Так само, як і твій світ існує у звичній позиції точки збирання.

Останнє, чого я хотів — вступати в діалог з безтілесним голосом, тож встав і вибіг з будинку. Мені спало на думку, що я божеволію. Ще одна тривога в мою скарбничку страхів.

Голос лунав настільки чітко і владно, що не лише заінтригував, але й налякав мене. З величезним трепетом я чекав на наступну атаку цього голосу, але більше такого випадку не сталося. За першої ж нагоди я порадився з доном Хуаном.

Він анітрохи не був вражений.

— Ти мусиш зрозуміти раз і назавжди: подібне — звичайна річ у житті мага, — сказав він. — Ти не божеволієш, ти просто чуєш голос посланця сновидінь. Перетнувши першу та другу браму, сновидці досягають енергетичного порога й починають бачити видіння й чути голоси. Не достеменні множинні голоси, а єдиний голос. Маги називають його голосом посланця сновидінь.

— Що таке посланець сновидінь?

— Це чужорідна енергія, наділена свідомістю. Чужорідна енергія, спрямована допомогти сновидцям, розповідаючи їм різні речі. Проблема посланця в тому, що він може розповісти лише те, що сновидці вже знають або могли б знати, якби були чогось варті.

— Те, що ви називаєте це чужорідною енергією, наділеною свідомістю, анітрохи мені не допомагає, доне Хуане. Яка саме енергія: добра, зла, правильна, неправильна — яка?

— Кажу ж: просто чужорідна енергія. Безособова сила, яку ми обертаємо на дуже особисту, бо вона має голос. Деякі маги присягаються нею. Вони навіть бачать її. Або, як ти сам, просто чують її як чоловічий чи жіночий голос. І цей голос може повідомляти їм про стан речей, що більшість часу вони сприймають як священну пораду.

— Чому деякі з нас чують її як голос?

— Ми бачимо її чи чуємо, тому що втримуємо свої точки збирання фіксованими в певному новому положенні — що сильніша фіксація, то інтенсивніше відчуття посланця. Стережися! Ти можеш побачити й відчути його у вигляді голої жінки.

Дон Хуан розсміявся з власного дотепу, але я був надто наляканий для пустощів.

— Ця сила здатна матеріалізуватися? — спитав я.

— Звісно, — відповів він. — І все це залежить від того, як зафіксована точка збирання. Але будь упевнений, якщо ти здатний підтримувати ступінь неупередженості, нічого не трапиться. Посланець залишається тим, чим є — безособовою силою, що діє на нас внаслідок фіксації точки збирання.

— Його поради безпечні та розумні?

— Це не може бути порадами. Він лише каже нам, що до чого, а потім ми робимо висновки самі.

Тоді я розповів дону Хуану про те, що повідомляв мені голос.

— Саме так, як я й казав, — зауважив дон Хуан. — Посланець не розповів тобі нічого нового. Його твердження були правильні, але лише здається, що він розкривав тобі якісь таємниці. Те, що зробив посланець — просто повторення того, що ти вже й так знаєш.

— Боюся, я не можу стверджувати, що все це знаю, доне Хуане.

— Так, можеш. Тепер ти знаєш про таємницю всесвіту безмежно більше за те, що припускаєш раціонально. Але така наша людська недуга — знати про таємницю всесвіту більше, ніж ми припускаємо.

Те, що я пережив це неймовірне явище самостійно, без нагляду дона Хуана, сповнило мене відчуттям піднесення. Я хотів мати більше інформації про посланця. Я почав розпитувати дона Хуана, чи він також чув його голос.

Він перервав мене й з широкою усмішкою сказав:

— Так, так. До мене посланець теж говорить. В юності я не раз бачив його в образі ченця в чорному клобуку. Ченця, який розмовляв і щоразу лякав мене до потемніння в очах. Потім, коли мій страх став більш керованим, він перетворився на безтілесний голос, який і сьогодні каже мені різні речі.

— Які саме речі, доне Хуане?

— Усе, на чому я зосереджую свій намір, чого не хочу брати на себе клопіт відстежувати особисто. Як-от, наприклад, подробиці поведінки моїх учнів. Що вони роблять, коли мене поряд немає. Він каже мені різне, про тебе зокрема. Посланець розповідає мені про всі твої вчинки.

Цієї миті мені не надто сподобалось, який напрям набрала наша розмова. Я несамовито шукав у себе в голові питання з інших тем, доки він заходився сміхом.

— Посланець сновидінь — неорганічна істота? — спитав я.

— Скажімо так: посланець сновидінь — це сила, що надходить зі сфери неорганічних істот. З цієї причини сновидці завжди натрапляють на нього.

— Хочете сказати, доне Хуане, що кожен сновидець чує чи бачить посланця?

— Кожен чує посланця, дуже мало хто бачить його чи відчуває на дотик.

— Ви маєте для цього пояснення?

— Ні. До того ж мені справді байдуже до посланця. На певному етапі свого життя я мусив прийняти рішення, чи зосередитись на неорганічних істотах і піти шляхом прадавніх магів, чи відмовитися від усього цього. Мій учитель, нагваль Хуліан, допоміг мені зважитись і відмовитися. Я ніколи не шкодував про це рішення.

— Гадаєте, мені теж варто відмовитися від неорганічних істот, доне Хуане?

Він не відповів мені, натомість пояснив, що вся сфера неорганічних істот завжди налаштована повчати. Можливо, тому, що неорганічні істоти мають глибшу свідомість за нашу, вони почуваються вимушеними брати нас під своє крило.

— Я не бачив жодної користі в тому, щоб ставати їхнім учнем, — додав він. — Їхня ціна надто висока.

— Яка їхня ціна?

— Наші життя, наша енергія, наша відданість їм. Іншими словами, наша свобода.

— Але чого вони навчають?

— Того, що стосується їхнього світу. Так само, як ми навчали б їх того, що стосується нашого світу — якби здатні були їх навчати. Їхній метод, однак, полягає-в тому, щоб узяти наше вихідне «я» за міру того, що нам треба, а тоді навчати нас відповідно. Найнебезпечніша справа!

— Не бачу, що в цьому небезпечного.

— Якщо хтось збирається взяти твоє вихідне «я» за основу, з усіма твоїми страхами, жадобою й заздрістю, і так далі, і тому подібне і навчатиме тебе, як втілити цей жахливий стан буття, яким буде твій результат?

Я не мав заперечень. Я гадав, що чудово зрозумів причини його відмови.

— Проблема прадавніх магів полягала в тому, що вони навчалися дивовижних речей, але на основі своїх незмінених, ницих «я», — продовжував дон Хуан. — Неорганічні істоти стали їхніми союзниками і за