Читати книгу - "Будні феодала - 1, Олег Говда"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Карта
Перед очима подумки розгорнулася та сама схема, якою мене винагородив мірошник. До речі, ось ще думка на замітку! Чи була б карта повнішою, якби я врятовану дочку особисто доставив до батька, а не залишив у лісі з хлопцями? Треба при нагоді перевірити. Коли черговий випадок підвернеться. Схоже, що репутація тут дає додаткові бонуси. І з вдячністю громади те саме. Отримана пара мішків мене багатшим не зроблять, треба буде — знайду в кого відібрати, а повага на дорозі не валяється.
Отже, що ми маємо цікавого на шляху до Смоленська? Гм… Нічого не маємо… По ходу, недаремно ця територія називається «Пустинні землі». А трохи убік, але щоб значно ближче, ніж кінцева мета? О, є… Фортеця Тула. І недалеко. Усього кілометрів п'ятдесят. За моїми прикидками. Якщо без перекурів і післяобідньої дрімоти — надвечір запросто домаршируємо. Хлопцям не звикати, а я десь кроком, а десь у сідлі… Якось впораюся. Один день, витерплю. Все краще, ніж зі швидкістю кульгавої кобили чотири доби до Смоленська плестись. А в Тулі, глядиш, і коником розживуся.
Ну, значить, і сумніватися нема чого. Якщо я хоч трохи орієнтуюсь на місцевості, приблизно через дві версти буде роздоріжжя, там і звернемо направо.
— Небо осені жде, вже отави покошені,
Їй пора вже прийти та чомусь припізнилася…
— Стояти!
Дикі землі, дикі люди та дикі звичаї. Яку пісню зіпсували. Розумію, що я далеко не Попович, але навіщо ж так бурхливо реагувати? Самі чим краще?
З завиванням і улюлюканням, напряму через луг, до нас мчала чергова ватага працівників ножа та сокири. У кількості аж дев'ять осіб. Мабуть, тому й накинулися, що таку явну перевагу чисельну порахували за плюс. Ну, ну… Бігти вам ще метрів двісті. І хоч прудкості розбійникам вистачає, я теж не в патоці по шию сиджу.
— Пістоль!
Вицілювати когось конкретного немає сенсу. Далеко. Зате біжать купно. Ось у натовп і шарахну.
— Бабах!
Ти дивися, влучив. Є один. Завалився. Швидко перезаряджаю.
— Бабах!
І знову вдало… Ех, помилився я із вибором спеціалізації своїх воїнів. У три дула ми б усю цю ватагу завалили навіть не підпустивши на дистанцію ближнього бою.
— Бабах!
Мінус три. І ще раз точно встигаю.
— Бабах!
— Шабля!
Конем у саму гущу. Збити грудьми, зім'яти.
Твою дивізію! Забув, що кінь кульгавий. Одного розбійника він звалив з ніг, але й сам встав, як укопаний. А цим тільки й треба... Кинулись до мене з усіх боків.
Найшвидшого я, звичайно, зрубав. Проте далі пішло не за планом. Добре, зброя у них вся тупа і іржава. Але замолотили бандюгани по мені з чотирьох боків, як ціпами по снопі.
Не те що шаблею змахнути, ойкнути ніколи.
Тут би мені й кердик приснився. На щастя, мої ополченці отямилися. І одразу стало зрозуміло, хто в полі хазяїн. Здвоєним ударом хлопці поклали наповал того, що бив мене по спині. Потім дружно відтіснили ще двох. Та й закололи у три випади. Казав же, спис в умілих руках — страшна зброя. Останнього розбійника я знову стоптав конем.
Час починати брати бранців. Поки ще не знаю навіщо, але коли є таке вміння у персонажа, то не для прикраси ж таблиці його там вписали.
— Куди?! Та бодай вас качка копнула! Трясця!
Знову забув сказати дуболомам, щоб не добивали бранців. Ну, сам винен. Хлопці діють, як навчали під час нападу на купецький обоз. Хороший ворог — мертвий ворог. А головне, нікому не поскаржиться.
«Перемога. Ви отримуєте 264 талери. Ви отримуєте «186» очок досвіду. Із загоном розділено «109» очок досвіду».
Угу. Ну, зі світу по нитці — голому сорочка… Що в нас із здобиччю? О, чоботи ялові «до захисту ніг + 7». Годиться. Решта, у загальну купу та й чешемо далі. Бо ми з такими затримками і до Тули тиждень повзти будемо.
А з іншого боку, які проблеми? Особисто я, загалом і в цілому, нікуди не поспішаю. Адже розбійники це не лише три-чотири кілограми ганчір'я та металобрухту, а також сотня-друга талерів та досвіду. Але й захоплюватись не варто. Щось я не надто добре почуваюся…
«Персонаж…»
Ага, як і слід було чекати. Спільними зусиллями розбійники витрусили не лише пил із мого одягу, а й цілком серйозну частину здоров'я. Майже всю… Залишилось «12» пунктів із «54». Так що найближчим часом різкі рухи тіла на свіжому повітрі мені явно протипоказані. Доведеться утримуватися до повного відновлення. А для цього найкраще потрапити до Тули ще засвітла.
— Підйом, хлопці. Ніколи розсиджуватися. Доберемося до фортеці, там і відпочинете. Обіцяю. А тепер, за мною і поперед мене… Бігом, марш!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будні феодала - 1, Олег Говда», після закриття браузера.