Читати книгу - "Королева Сонька, Ірина Звонок"

  Василинка була надзвичайно вродливою. Недарма вона з дитинства вмивалася козиним молоком. Її обличчя було схожим на гладкий білий мармур, що світиться у темряві, бо відбиває якесь далеке світло. До того ж вона була русинкою, а сам Ягайло вважав себе напів литвином напів русином. І найголовніше: він мав надію, що у нього ще може народитися син.

  Але стрибати у новий шлюб з дівчиною, яку він побачив лише учора... Хто знає, якою виявиться Василинка, коли проявить свій норов? Якби можна було спочатку перевірити її!.. Але вирішувати треба швидко. У короля залишилося мало часу.

  Ягайло провів долонею по стегну Василинки. З силою стиснув молоде жіноче тіло трохи вище коліна. Під ведмежою шубою, яка вкривала їх наче ковдра, не було помітно, де гуляють руки короля. До того ж, Сонька не звертала на них уваги. Вона продовжувала співати. Насолоджувалася співом, швидким бігом коней, снігом, сонцем, вологими пахощами соснового лісу та морозним повітрям.

  Василинка здригнулася від несподіваного доторку короля. Але не скрикнула, не відсахнулася. Вона повернула до Ягайла здивоване обличчя. Між рожевими вустами блищали зуби. Ягайло нахилився до дівчини і поцілував її. Відчув, як вона відгукнулася на поцілунок. Навіть легенький порух язика відчув Ягайло. Ця дівчина вміла цілуватися!

  Ягайло відсторонився і здивовано вдивився в обличчя Василинки. І помітив одну рису, яку не помічав раніше, засліплений її красою.

  У яскравому сонячному світлі, яке посилювалося, відбиваючись від білосніжних кучугур, було видно геть усе, що залишалося непомітним у приміщенні, освітленому лише кількома свічками. Кожна пора, кожна зморщечка, кожна пляма на шкірі.

  Над верхньою губою Василинки, у самих кутиках рожевих повних вуст, росли ледве помітні волосинки.

  Старого короля, чиї численні зморшки пропахли собаками та кінським потом, аж перекрутило від огиди, яку зненацька викликала у нього вродлива та квітуча дівчина.