Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

- Це Колесо Фортуни, - сказала я, відразу ж впізнавши знайомий малюнок завислого колеса на тлі всесвіту.

Жінка задоволено кивнула і рухом руки покликала Магду. Дівча покірно підійшло до неї.

- Ану, люба, що тут зображено? - запитала вона у дівчинки.

Та несміливо глянула на карту, перевела погляд на мене, потім знову на карту.

- Тут намальована квітка, - тихо відповіла вона. – А тепер веселка. І єдиноріг... Він біжить по веселці...

- Дякую мила. Ти вільна.

Я здивовано вдивлялася в карту, але бачила лише статичну картинку – Колесо Фортуни. Жодних веселок і єдинорігів там не було!

- Кого б я не брала собі в учні, вони всі бачать різне, розуміють карти по-своєму, заважаючи мені їх трактувати.

- Чому так?

- Бачиш, феєрійці не здатні розуміти магію іншого світу – твого світу. А цю колоду переніс сюди, у Феєрію, наш Великий Майстер, творець і повелитель. Він передав їх моїй матері, а та передала їх мені. Я успадкувала її бачення.

– А ваші діти? Хіба не успадкували? Навіщо вам наступник?

- Мої діти давно мертві, дівчинко. Як і твоє дитя.

Її слова полоснули ножем серце, і я важко задихала. Мені захотілося втекти звідси, але я не знала, куди.

- Заспокойся, Яро! Тобі нікуди тікати. І нема від чого. Від долі все одно не втечеш. Скоро ти прокинешся. Мій браслет допоможе тобі повернутись сюди. Одягай його перед сном.

Після її слів я відчула, що заспокоююсь. Тривога відступила, дихання знову стало спокійним та рівним.

- Але навіщо мені повертатись?

- Ти допоможеш мені, а я, можливо, допоможу тобі, моя люба. Приходь до мене знову! І ти все дізнаєшся…

Стара простягла руку до мого обличчя, і я відчула холодне торкання її шорстких пальців. Вони гладили мої щоки, а я, як загальмована, не могла ні поворухнутися, ні відповісти їй... Я бачила перед собою очі, широко розкриті, але порожні. Вони впивалися в мене, пронизуючи наскрізь, оголювали душу, перевертали все всередині. Голова різко почала крутитися, і я провалилася у прірву. Я не відчувала ні рук, ні ніг, - тільки холодні шорсткі пальці, що ковзають на моєму обличчі.

А в голові голосно звучав її голос, що долинав звідкись здалеку: «Ти мусиш мені допомогти, Яро! Ярославо!...»

************************************************** **********

ВІЗУАЛІЗАЦІЯ Рити, Ніневії та Магди є у мене в блогах! Кому цікаво - заглядайте :)