Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

- Ярославо, вставай! – голосно і нещадно будив мене Влад.

Ранок завжди застає мене зненацька своїм неминучим наступом.

Я знехотя розплющила очі. Дивовижний сон все ще спалахував спогадами у мене в голові, але з кожною секундою меркнув. Це був лише сон… Ось насниться ж таке? Все було таким реальним і напрочуд логічним. Хоча яка логіка у мультяшному світі за вікном та рослиною, яку треба поливати ртуттю? Так, з логікою я загнула. Звичайний сон. Точніше, - незвичайний сон.

Мій чоловік стягував з мене ковдру та цілував у спину. Як же приємно ... Була б кішкою - замуркотіла ... Але його рука вислизнула геть, і він пішов на кухню снідати.

«Заплющу очі ще трохи… На секундочку…» - подумала я, осі дрімаючи.

- Славо, вставай! У тебе клієнт на десять! А в мене, між іншим, о дев'ятій. Кава холоне ... Вставай, соню! – знову почувся крик із кухні, і я здригнулася. Це ж треба! Знову заснула.

- Встаю, встаю… - хрипко буркнула я і відірвала себе від теплого ліжка, не поспішаючи розплющувати очі. Намацавши босими ногами волохаті тапки, машинально влізла в них і відчула, що всередині мокро і холодно. Різкий неприємний запах швидко дав зрозуміти, хто винуватець скоєного.

– Персі! Зараза, а не кіт!

Знявши мокрий тапок, я замахнулася на чорне волохате чудовисько, але кіт навіть з місця не зрушив зі своєї подушки біля батареї. Розплющивши сонне жовте око, він вальяжно перекинувся на спину, показуючи всім своїм виглядом, що думає про моє обурення. Знає ж, хитра морда, що брудний тапок не полетить бодай тому, що мити тоді доведеться ще й його.

Відчитувати кота було ніколи, і я помчала вмиватися, кинувши тапки в пральну машинку.

Хвилин через десять, посвіжівши і прокинувшись, я вийшла з ванної і повернулася до спальні.

- Славо, що так довго можна робити у ванній! Ти бачила, котра година? - невдоволено пробубонів Влад, застібаючи годинника на зап'ясті.

- У кота спитай.

Влад закінчував збори, бігаючи кімнатою, а я дістала з сумки улюблену колоду і сіла за кавовий столик. Це мій ранковий ритуал - тягнути три карти майбутнього дня. Я почала робити так, коли вивчала Таро, потім аналізуючи ранковий розклад щовечора, відстежуючи як відігралися карти. Зрештою звикла.

– Ярославо! Я серйозно! Які карти? Навіть не думай знову спізнюватися! У мене сьогодні вікон немає, рятувати не буду! - крикнув на мене Влад, натягуючи довгий чорний кардиган. Він завжди носить лише темні речі. Образ Владислава Чорного міцно увійшов до його життя. Вкрай рідко його можна побачити в інших кольорах, і то тільки в колі близьких друзів.

- А я і не прошу тебе рятувати взагалі-то! – роздратовано гаркнула я, зморщивши чоло. Весь настрій збив своїми криками. Карти розсипала через нього.

- Так? Серйозно? Знаєш, Славо, навіть я не дозволяю собі розкидатися клієнтами!

- Я не розкидаюся клієнтами… - продовжила захищатися я, збираючи карти, що розлетілися, з підлоги. - І що ти хочеш сказати взагалі цим своїм "навіть я"...

- Те, що ти безвідповідальна! І нам ще кредит платити за машину. Забула?

- Ну, знаєш ... Те, що я запізнилася на десять хвилин вперше за місяць, між іншим, не робить мене безвідповідальною! Клієнтку я не втратила. І, до речі, до тебе вона не пішла б, якби я не затрималася! Це так ти дякуєш?!

- Що? Та Юлі варто лише назвати моє ім'я, і ​​клієнт уже пишеться на прийом! А ось тобі не завадило б попрацювати над іміджем, Ярославо.

"Ну все! Нарвався! Це ж треба! Мені над іміджем треба попрацювати! Одягатися у все чорне і прикрашати кабінет усілякою дурнею - це ще не імідж!» - обурено думала я, але вголос висловити обурення не встигла.

Поки я фиркала і збирала думки вкупу в пориві гніву, Влад швидко надів пальто і пішов, грюкнувши дверима. Зла на себе і на нього, я намагалася заспокоїти нерви, що геть розігралися. Невже він правда вважає, що я недостатньо компетентна в своїй справі, що мені потрібен якийсь особливий «містичний» імідж?

«І як же мені його створювати, дорогий Владе? Начепити квітчасту хустку, обвішатися дзвінкими бусами і надіти золоті коронки? Так я краще консультуватиму людей? Чи мої поради стануть слушнішими? Ну що за нісенітниця? Як він може таке казати? Так, він зробив собі ім'я на телешоу. Але лише тому, що поводився ексцентрично. Та й дивляться «Війну магів» переважно дівчатка-підлітки, що западають на таємничих високих брюнетів із пронизливим поглядом… Теж мені, – зірка! Завдяки щасливому випадку протримався до фіналу. І навіть не виграв...»

Прокручуючи в голові гнівні думки, я зібрала нарешті карти в купу і, відпивши кави, потроху заспокоювалася. На годиннику було вже півдесятого... Треба було пришвидшитися.

Хутко перетасувавши карти, намагаючись відпустити всі думки, я витягла свій триптих. Дев'ятка мечів, Трійка мечів, Колесо Фортуни. Ну дякую, дорогі! Сварка вже сталася… Не могли раніше попередити? А ось Колесо Фортуни – це цікаво… Відчуття дежавю сколихнуло мою свідомість, і я знову згадала дивний сон, який бачила цієї ночі, а ще те ворожіння з дивовижною дамочкою, що увірвалася до мене в п'ятницю. Я уважно вдивилася в браслет на моїй руці, хотіла навіть зняти його. Але це означало б, що я повірила в ту нісенітницю, що наплела мені божевільна клієнтка про нього. Адже сон – явне відлуння її несподіваного візиту. Ця думка змусила мене передумати, і я залишила прикрасу на руці. Тим більше, що після Льошіної чистки виглядало воно досить симпатично.

Розмірковуючи над картою, я швидко натягла на себе улюблену вовняну сукню насиченого фіолетового кольору, зібрала волосся щіткою в елегантний пучок, підвела стрілки, підкреслюючи котячий погляд. У цій справі я та ще майстриня! За студентські роки вічних спізнювань на пари я навчилася віртуозно робити макіяж за лічені хвилини і малювати ідеальні лінії підводкою для очей і олівцем для губ, навіть сидячи в переповненій маршрутці, що тряслася та скакала по дорозі, наче скажена.