Читати книгу - "Викрадена перевертнем., Галина Курдюмова"

Моє запитання  примусило мого співбесідника застигнути на мить. Та він швидко оговтався.

- А що, хіба ти не погостиш ще, - продовжив жартами Влад, наливаючи вино в келихи.

- Стій! - Я поклала долоню на його руку. - Скажи правду, що на мене чекає?

Влад мовчав.

- Та я ж чула вашу розмову в перший день! – Я просто не витримала . - Тоді, коли мене тільки-но приніс Рад. Коли ви думали, що я ще непритомна!

Влад спохмурнів, мабуть, намагаючись згадати, про що була та розмова.

- Я чула, як Рад обіцяв відсилати Гришкові щодня по одному моєму пальцю!

- А-а-а,  ти про це? – посміхнувся знову Влад. - То саме через ту розмову ти така перелякана? Випий, - простягнув мені вино.

Я осушила келих одним ковтком, щось рознервувалась, не заважає трохи заспокоїтися, хоч і за допомогою алкоголю.

- Не варто звертати увагу на те, що може людина наговорити у стані афекту, – Влад смакував вино, похитуючи келих з виглядом знавця.

- Так він і убити мене міг у стані афекту! І ти тоді нічого йому не сказав, не намагався заспокоїти і пояснити, що він накоїв!

- Людині у такому стані краще підіграти. Рад охолоне і сам усвідомить свої помилки.

- Щось не надто усвідомлює!

- У всякому разі, про свої чудові пальчики можеш не хвилюватись.

- Добре. Але коли Рад відпустить мене?

- Хм... Спочатку я думав, що день-два - і він охолоне. Але тепер, можливо, ніколи.

- У сенсі "ніколи"?

- Після того, у якому стані він нещодавно вискочив з твоєї кімнати...

- Що?.. Ти подумав, що між нами щось було?! Та він просто увірвався до душової, коли я там купалася! Тому й мокрий увесь!

- Він бачив тебе без одягу – тому й збуджений через край. Я теж хотів би подивитись. Повідомиш, коли наступного разу підеш в душову кімнату?

- Не зрозумію тебе, Владе, це ти так жартуєш по-дурному чи відверто знущаєшся?

- Не знущаюся, просто прикро, що тебе Рад знайшов, а не я. Могла бути моєю обраницею, а тепер – обраниця Рада.

- Що? Яка така обраниця?! Якщо твій навіжений брат щось там надумав, то знай - нікого не обирала!

- Хіба тобі Радобор не подобається?

- Хм… Мені й статуя Аполлона Бельведерського в Ермітажі подобається. І що?

Влад розреготався.

- Якщо... ха-ха... я... йому... ех-ха-х... розповім... Ні, не буду, - він витер сльози, що виступили на очах.

Я теж розреготалася, та згодом, пересміявшись, сказала серйозно:

- Владе, не хочу я бути нічиєю обраницею. Допоможи мені втекти. Будь ласка.

- Я не можу піти проти брата.

Знову те саме. Зрозуміло, вони з братом усе життя разом, а я для них хто? А ніхто, просто грайка. Навіщо заради мене псувати стосунки у сім’ї?

- Проти брата ти не підеш, - зітхнула я. – А проти совісті?

- Давай залишимо цю розмову, - запропонував Влад, наливаючи вино в келихи, - і просто приємно проведемо вечір. Пропоную випити за здоров'я іменинниці, адже ви, наскільки я знаю, потоваришували?

- Добре, - кивнула я, поки нічого не можу вдіяти. – Давай за Іскру! Чудова дівчинка.

Ми випили. Тепер я вже смакувала, намагаючись зрозуміти, що за пікантні нотки у вина.

- І як тобі біле йоржинське?

- М-да... Дуже смачно. А чому воно називається йоржинським?

- За назвою селища, в якому розташований винзавод.

- А-а-а, зрозуміло. Дуже приємне вино. Незвичайний такий смак...

- Розкрию страшний секрет, сподіваюсь, що ти не відкриватимеш власний винний завод, щоб конкурувати з нашою родиною: трохи жасминового меду.

- Жасминового меду? Навіть і не чула про таке.

- За селищем ціла плантація жасмину, спеціально вивозимо бджіл на час цвітіння.

- То що це означає? У вас власний винний завод та плантація жасмину теж ваша?

- Саме так. Це наш бізнес. І винзавод, і пасіка, і сироварня, і  м'ясний цех, де виготовляють чудовий хамон, шинку і буженину. До речі, дещо ти куштувала під час своїх подорожей підвалом.

- Так, смачно. Непогано ви влаштувалися, продукти завжди в ціні. Щоправда, ніколи не зустрічала в магазинах ні йоржинського вина, ні йоржинських м’ясних виробів.

- Виробництво у нас невелике, а продукція дуже якісна та... дорога. Тож тільки для... своїх. Для постійних клієнтів, скажемо так.

- Зрозуміло. А чому селище називається Йоржинським?

- Тому що стоїть на березі озера Йоржинського, а в озері у великій кількості водяться йоржі.

Розпитувати, де ж знаходиться це озеро, я не наважилась. І так Влад розповів мені чимало про свою родину. Може, мені й не треба цього знати. Менше знаєш – довше проживеш. Тому ми ще трохи потеревенили і залишилися цілком задоволеними проведеним часом.