Читати книгу - "Шість головоломок для дона Ісидро Пароді"

— про вас і про цю даму. Потім брехня перетворилася на правду: Форменто дійсно викрав листи. Викрав, щоби їх опублікувати. Ви йому осточортіли, і після двогодинного монологу, що його ви сьогодні на мене вилили, я цілком здатен розуміти цього молодого чоловіка. Він вас так страшно зненавидів, що прихованого глуму йому виявилося замало. Він вирішив опублікувати листи, щоби вивести вас на чисту воду, тобто показати всій країні, що насправді між вами і Маріанною нічогісінько не було. Але Муньягоррі дивився на ці всі речі інакше. Він не хотів, щоб його дружину виставили на посміховисько через публікацію всієї цієї дурні. Двадцять дев’ятого числа він намагався поговорити з Форменто, щоби він, так би мовити, не злітав з рейок. Про цю їхню розмову Форменто не сказав мені ані слова. У розпалі сварки прийшла Маріанна, та їм вистачило розуму вдати, ніби вони обговорюють книжку, яку Форменто перекладав із французької. Можна подумати, що простих селян чи пеонів можуть зацікавити якісь ваші книжки! Наступного дня Муньягоррі повіз Форменто до Пілара, щоб надіслати листа видавцям — і таким чином зупинити публікацію листів Маріанни. Але Форменто зміна перебігу подій не влаштовувала, тож він вирішив покінчити з Муньягоррі. Часу на роздуми в нього не залишалося також і тому, що на нього чатувала ще одна небезпека. Могло стати відомо про його любовний зв’язок із сеньйорою Маріанною. Ця дурепа не вміє тримати себе в руках, вона постійно повторює те, що почула від нього: про любов та милосердя та про англійку, яка забула, де її місце… Крім того, якось вона проговорилася, назвавши його при мені пестливим іменем — Пепе.

Коли Форменто побачив, що хлопчик зірвав із себе і викинув усі ті штуки, які його примушував носити батько, він вирішив, що настав ключовий момент. Він діяв дуже впевнено. Забезпечив собі прекрасне алібі тим, що сказав, нібито весь цей час були відчинені двері, що з’єднували його кімнату і кімнату гувернантки. Ані вона, ані наш приятель Монтенегро не заперечили його слів, хоча в таких ситуаціях двері прийнято зачиняти. Форменто дуже добре вибрав зброю. Кинджал належав Пампі — і таким чином підозра падала на двох людей: на самого Пампу, хлопчиська дуже норовливого і, по суті, некерованого, а також на вас, доне Англада, адже ви корчили із себе коханця сеньйори і не раз демонстрували любов до дитячих іграшок. Форменто підкинув до вашої кімнати батіг — спеціально, щоби його там знайшла поліція. А мені він приніс книжку з вашими фотографіями, щоб мої підозри впали саме на вас.

Йому було зовсім не важко вийти на терасу і заколоти Муньягоррі. Пеони бачити його не могли, бо перебували внизу і були зайняті биками.

Але доля — це доля! Той чоловік вчинив злочин суто заради того, щоби надрукувати книжку, куди ввійдуть тільки безглузді листи цієї дурепи і її новорічні привітання! Однак вистачає лише глянути на цю сеньйору, щоби здогадатися, якими можуть бути її листи. То невже дивно, що видавці постаралися відкараскатися від усього цього?

Кекен, 22 лютого 1942 р.

Передбачення Санджакомо

Присвячено Магометові [132]

1.

В’язень камери двісті сімдесят три зустрів сеньйору Англада та її чоловіка, імітуючи покірливість.

— Я говоритиму коротко і не дозволю собі жодної метафори, — патетично заприсягнув Карлос Англада. — Мій мозок — немов морозильна камера. Тож обставини смерті Хулії Руїс Вільальби (для найближчих — просто Пуміти) залишаються в цьому сірому контейнері неушкодженими. Я буду чітко дотримуватися фактів, буду дивитися на все, що сталося, з байдужістю deus ex machina. Я пропоную вашій увазі достеменний зріз подій. І хочу попередити, Пароді: ви не можете пропустити жодного слова.

Пароді навіть не підвів на нього погляду, продовжуючи старанно розмальовувати фотографію доктора Ірігоєна[133]; у вступі пристрасного поета не містилося нічого нового, за кілька днів до того Пароді прочитав кілька статей Молінарі про раптову смерть сеньйорити Руїс Вільальби — однієї з найяскравіших представниць нового покоління нашого найвищого світського товариства.

Англада прокашлявся і хотів було продовжувати, але тут заговорила Маріанна, його дружина:

— Ви тільки подумайте, Карлос повів мене до цієї тюрми якраз тоді, коли я збиралася йти на лекцію Маріо про Консепсьон Ареналь[134], щоби вмирати там від нудьги. Ваше щастя, сеньйоре Пароді, що вам не треба відвідувати Будинок мистецтв; знаєте, які екземпляри там зустрічаються? Марудні аж до нудоти, хоча я завжди визнавала, що монсеньйор говорить досить-таки небанальні й високі речі. Карлос вічно хоче, щоби з вівса — та на небеса, але врешті-решт вона — моя сестра, і мене притягнули сюди не для того, щоб я мовчала, як могила. До того ж нам, жінкам, властива особлива інтуїція, ми швидше все помічаємо, так сказав Маріо, коли зробив мені комплімент з приводу жалобної сукні (я мало не збожеволіла від горя, але нам, платиновим блондинкам, чорний колір дуже до лиця). Тож я, з притаманним мені suite[135], розповім усе, що за чим, і не буду вас втомлювати, безперестанку зводячи нашу розмову на балачку про книги. Ви, певно, читали в rotogravure[136], що бідолашна Пуміта, моя сестра, була заручена з Ріко Санджакомо (ну й прізвище, хоч бери та вмирай!). Як не дивно це звучить, та вони були ідеальною парою: Пуміта неймовірно красива — cachet[137] від родини Руїсів Вільяальба, а очі — як у Норми Ширер[138], хоча тепер, після того, як її не стало, за словами Маріо, такі очі залишилися тільки в мене. Звичайно ж, вона була селючкою і не читала нічого, крім журналу «Vogue», напевно, тому їй бракувало того шарму, що є, скажімо, у французькому театрі, хоча їхня Мадлен Озерей[139], чесно кажучи, — якесь несамовите чудовисько. І вони ще мають нахабство переконувати мене, що вона сама себе вбила, — переконувати мене, католичку, при тому що після Євхаристійного конгресу моя віра тільки ще більше зміцніла; але моя сестра відзначалася joie de vivre[140], цим насправді відзначаюсь і я: я не є ні кволою, ні беземоційною. І не сперечайтеся зі мною, цей скандал став жахливим непорозумінням, причому всуціль — безцеремонність та неповага, ніби мені мало історії