Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

- Куди ми їдемо? - запитав Найджел.

- Побачиш, - сказав Нейт, не зводячи очей з дороги.

- Твій брат завжди мовчить? – нерішуче спитав Найджел.

- Не звертай уваги. Можеш уявити, що його тут нема.

Нейтон Стоун вів машину швидко набираючи швидкість. Вони виїжджали подалі від житлових будинків.

Коли їхня машина зупинилася в лісі біля озера – Найджел трохи напружився.

- Це ж озеро, поряд із яким знайшли труп! – запанікував хлопець.

– Тут не одне озеро чувак. І повір це не воно, – заспокоїв його Нейтон. – А ти що, злякався?

- Ні! Зовсім ні, - впевнено запевнив Нейта Найджел, хоча він сам чудово розумів, що бреше. Інакше чому його коліна так сильно тремтять. Найджел знав, що озеро у лісі тільки одне. Тому він дуже боявся цього місця і не хотів, щоб про його страх дізнались Стоуни. Особливо Нейтон. Тільки знущань у свій бік Найджелу і не вистачало для повного щастя.

Нейтон дістав пивний напій з багажника.

Алекс підійшов до нього і пошепки запитав:

- Ти що, збираєшся, позбутися його?

- А чому б і ні? - Нейт глянув на брата. - Чи ти хочеш, щоб я пожалів його, бо він знайомий Ханни?

- Зовсім ні. Мені все одно.

- От і добре. Тому що якщо не він, значить хтось інший, - Нейтон тицьнув пляшку пива в руки Алексу.

- Гей, хлопці, ви там де? - до них підійшов Найджел.

- Тут ми, - Нейт глянув на Алекса і пішов до озера.

Найджел і Алекс пройшли за ним.

- Ти ж спілкуєшся з Ханною, так? - запитав Нейтон.

- Все вірно. Ми знайомі, – підтвердив Найджел.

- Розкажи мені про неї, - ввічливо попросив Нейтон.

Алекс тихо сидів на березі, не промовивши жодного слова.

- Класне дівчисько. Шон шалено запав на неї, а вона бігає за твоїм братом, - Найджел вказав підборіддям на Алекса.

Нейтон усміхнувся. Підвівся з місця і присів навпочіпки поруч із Найджелом. Той трохи відсторонився.

- Що ти робиш? – здивовано спитав він.

- Ти мав рацію Найджел. Ми не спілкуємося з такими, як ти.

— Але… — почав той.

- Заткнися, - зухвалим голосом промовив Нейтон.

- Чого тобі треба? Я не розумію! – розгублено, Найджел глянув на Алекса, але той лише знизав плечима і з байдужістю подивився на темну гладь води.

І в цей момент Нейт схопив голову Найджела руками, і накрив його очі великими пальцями, злегка натиснувши. Він вдихнув у легені більше повітря, трохи відкривши рота.

Найджел намагався вирватися із міцної хватки Стоуна, але нічого не виходило. Хлопець відчув, як із легень виходить усе повітря. Енергія та всі життєві сили покидали його. А тіло стало важким, як камінь. Він ставав все слабшим і слабшим. І в цей самий момент все тіло хлопця засвітилося блакитним свіченням, і це саме свічення хлинуло у відкриті губи Нейтона. Найджел почав висихати на очах. Він перетворювався на мумію. Життя повністю покинуло його.

Відкинувши убік муміфіковане тіло, Нейтон обернувся до брата цілком задоволений собою.

- Його душа була така собі. Ця людина – слабак у житті. Що? - Нейтон розвів руками, не розуміючи, чому Алекс так дивиться на нього. Начебто з осудом.

- Занадто швидко ти його, не знаходиш?

- Я й не збирався з ним довго цяцькатися, чи ти хотів, більше, про Ханну дізнатися? – примружився Нейт. - Ну, вибач, що довелося вбити дружка Ханни. Ми заради цього й виїхали до міста. Щоб знайти жертву. Але оскільки більше нікого не було… Завдяки чудовій комендантській годині – довелося задовольнятися цим невдахою. А взагалі, мені все по боці, – Нейтон схилив голову на бік. - Чого розсівся, поїхали вже звідси!

 Нейтон попрямував до машини, а Алекс підвівся з місця і подивився на мляве тіло хлопця, який ще недавно був Найджелом. Який боявся сісти до них у машину, бо батько його шукатиме.

Адже буде!

- Ти йдеш!? – голосно покликав з сидіння водія Нейтон.

- Так, - Алекс розвернувся і швидко пішов до машини.

Ханна

- Завтра у Стоунів Званий вечір, - говорю я Наомі.

- І що? Нам все одно туди не потрапити, - знизує плечима вона. - І до того ж – комендантська година. Ти забула?

- Це не поширюється на подібні прийоми у Стоунів. Комендантська година є вона чи ні, а Званий вечір все одно відбудеться, - намагаюся говорити стримано, приховуючи хвилювання.

- Я в курсі, що навіть це не може перешкодити сімейству Стоунів влаштувати святкування, - з неприхованою заздрістю каже вона.

- Я хочу піти, - швидко говорю я.

Наомі розширеними очима дивиться на мене:

- Зовсім з глузду з'їхала? Там вхід тільки по запрошеннях і лише для своїх. Тебе просто не пустять.