Читати книгу - "Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова"

Потиснула плечима.

— А чим допомогти? Дідусю, дістань той тазик салату, я його не підніму.

Чоловіки допомогли накрити на стіл, ми спочатку поїли, а потім поговорили про моє ведіння і безліч уже наявних злочинів чоловіка, що я бачу у ведінні.

— Ви впевнені, що в нього не вийде задумане?

Обох дорослих пересмикнуло.

— Я ніби знаю, звідки беруться діти і що для цього робиться. Але все ж...

— Я маю запитати, ти в тому світі...

— Нікого в мене не було, не до цього було.

Чоловіки якось видихнули з полегшенням. Зайшли брати, розмова згорнулася сама собою.

— Чому у вас такі обличчя? — запитав Януш.

— Які?

— Як у людей, які щось замислили.

— Так от, думаємо, як позбавити вас солодкого.

Хлопець одразу кинувся до холодильника і видихнув.

— Жартівниця маленька. Довго будеш нам згадувати той тортик?

Просто знизала плечима й усміхнулася. А потім помітила, що Дерек приніс парту, точно таку саму, як у моєму баченні.

— Там проріз для планшета?

— Так, буде зручно його ставити і слухати вчителя, та й парта регулюється за висотою.

— Не сумніваюся, — сказала тихо.

— Уві сні була ця парта?

Просто кивнула.

— Мені потрібні прописи з усіх п'яти мов.

Родичі випали в осад.

— Навіщо?

— Щоб не нудно було.

— Ти спочатку вивчи інші чотири, — сказав Дерек сердито.

— Ліє, — сказав дідусь примирливо, — тобі до школи ходити ще довго, шістдесят років, тож щось усе по черзі й не все одразу. Добре?

Кивнула, хоча сама була в жаху від почутого. Шістдесят років ходити до школи, я раніше постарію і помру.

— Не переживай ти так, це перші десять років прописи і вивчення мов. Потім буде цікавіше, — сказав Дерек. — Ти чого засмутилася? Гаразд, мала, не кисни, Лаура вчора дзвонила, пропонувала зводити тебе і близнят у парк, на атракціонах покататися.

Подивилася на дідуся і його колегу.

— Відвезу тебе.

— Ми відвеземо, нам із Теосом ще поспілкуватися у справах потрібно.

— І мала, самокат бери, дівчата теж самокатами обзавелися.

Просто кивнула.

— Воруши щелепами, тобі в ідеалі через п'ятнадцять хвилин виїжджати. На тебе вже чекають.

Швидко доїла і втекла до себе за маленьким рюкзачком. У нього закинула гаманець із карткою, документами місцевими. Дідусь вручив мені ще готівки, пляшку води, в руки дав шолом і поклав до рюкзака наколінники, налокітники та рукавички. Тепер я сиділа на задньому сидінні дідусевої машини, а він із колегою на передньому.

— Допоможеш нам упіймати погану людину? — запитав начальник.

— А як вас звати?

Чоловік скрипнув зубами.

— Ну повинна ж я до вас якось звертатися.

— Дін.

— Допоможу, але мені страшно.

— Ми будемо недалеко, і він не зачепить тебе.

Просто кивнула і стала дивитися у вікно. Їхати потрібно було годину. Майже весь час мовчали. Ближче до кінця поїздки запитала:

— А як ви його виманите?

— Ну, твої заняття можуть початися і не восени. Головне, повідомити про це в школу. Кажеш математика в тебе найслабше місце. Значить, просто попросимо про додаткові заняття з цього предмета.

— Я коли говорила про математику, мала на увазі не елементарні завдання, а ті, що потім складніші. Там, де починається, знайдіть невідоме або складне множення і ділення.

— Починати все одно доведеться з елементарного. Для тебе можуть скласти індивідуальну програму, — одразу встряв дідусь. — І там, де будуть проблеми, будеш довше розбиратися. Не кривися так, ніхто сварити не буде. Може, ти все зрозумієш, методи навчання в різних світах можуть бути різні. Раптом тут ти краще зрозумієш, а до школи тобі довго ходити не через елементарні знання. Ти ж трохи пізніше ще будеш основи магії вивчати.

Дін помітив, як заблищали мої очі, усміхнувся. Близнята Тіна і Ріна, побачивши мене, з вереском побігли до мене. Стиснули в обіймах так, що вже я пискнула.

— Так, усі випустили Лію, — суворо сказала їхня мама, — козочки мої невгамовні. Я, так розумію, ви її дідусь?

— Так, Теос.

— Лаура.

— Приємно познайомиться Лаура. Це мій колега Дін.

Жінка лише з усмішкою кивнула.

— Лія де житиме?

— У Клівері, нам потрібно було одразу збагнути, що з братами не найкраща ідея її залишати в академії, поки батьки в роз'їздах.

— Ну не сказала б, то вона хоча б із моїми доньками познайомилася і ще однією бандою. Он уже несуться!

Так, за навчальний рік завдяки близнючкам я познайомилася ще з десятком дітей, приблизно нашого віку. І решта були хлопчаки, але з трьома дівчатами дружили цілком охоче. Дідусь вичепив мене з обіймів сестричок і присівши сказав:

— Постарайся бути обережною і слухайся дорослих.

Я на це тільки очі закотила, але кивнула. А потім його обійняла.

— Ви до скількох гуляєте?

— Мінімум до четвертої. У такий день нікого спати не вкладеш вдень, зате ввечері раніше вкладаються і сплять міцно.

Дорослі обмінялися контактами, і дідусь із Діном поїхав. А я вчилася бути дитиною і просто веселитися. Готівка стала в пригоді, щоб купувати квитки. Я її давала Лаурі, а вона купувала мені квитки на атракціони. Увечері дідусь мало не силою мене забирав. Дітки загалися і не хотіли розходитися, та й Лаура вже була замучена.

— Де інші батьки чи родичі?

— Уже всім написала. Ви забирайте Лію, вони за нею бігають.

Дідусь підхопив мене на руки і поніс у машину.

— Шило в когось дуже активне.

— Було весело.

Близнючкам і хлопчакам тільки й могла що рукою помахати. Мій самокат був на місцевій дитячій парковці пристебнутий. Дідусь спочатку мене посадив у машину, потім сходив за моїм транспортом. Дивлячись на дітей, які проводжали мене поглядом, посміхаюся сама собі. У мене виходить відчути себе дитиною і насолоджуватися життям.