Читати книгу - "Чорний романтик Сергій Жадан"

Але замість скромно задовольнитися успіхом, Сергій Жадан поривається розвинути його і сягає високих сфер того, що на научной фене зветься ненормативною лексикою, а в народі простіше й справедливіше — матюками.

І це вже інша розмова, в якій я, за всієї своєї поваги до грона молодих талановитих українських письменників-матюкальників, не можу бути об'єктивним і безстороннім. Усі ж ми «родом із дитинства». А моє дитинство в робітничому селищі на Донеччині дихало повітрям, гігієнічно вільним від матюка. Матюк зайшов туди лише в середині 1930-х років із босотою, що приліпилася до індустріалізації. Цих людей у нас називали урками або фуліганами (слова «хуліган», скільки пам'ятаю, уникали, може, інстинктивно, через звукові асоціації). Просвітительський меседж, з яким ця босячня опановувала «мєстних», звучав бойовито й суремно: «КРОЙ, ВАНЬКА, БОГА НЄТ!»

Відтоді в мене алергія на матюки й матюкальників — усяких, навіть украй інтелігентних. А воно ж минулися часи, коли еталоном матюкальництва вважався російський босяк (може, й дарма, бо, скажімо, в Максима Горького й босяки якісь інакші). Тепер шляхетно загнути в мікрофон кортить і англійській співачці, і американській суперзірці, а про homo prodwinutus усіх цивілізованих народів годі й говорити. І горді носії солов'їної (чи калинової) не пасуть задніх. Але тепер це вже не колишні простодушні матюки: загилив, полетіло, та й забув. Тепер це рафінований інтелектуальний продукт, високе мистецтво, в якому без вищої освіти (бажано гуманітарної) нема чого робити. Пасіонарії-матюкальники впевнено вдерлися на територію Слова й поставили кіндер-мат своїм млявим опонентам. І повороту назад немає:

Никто пути пройдённого

У нас не отберёт.

Конница Будённого —

Вперёд! Вперёд!

Подейкують, нібито якийсь суб'єкт, що чудом повернувся з Пекла (того справжнього, під землею, не фігурального), розповів, що там нині велика реорганізація (оптимізація): встановлюють нові, технологічно модернізовані казани, обслуга з нового покоління чортів, що пройшли люстрацію за міжнародними нормами, стару ж корумповану шпану спровадили на почесну пенсію. І нібито перші три висококласні казани вже встановили. Один — для снайперів як професійних убивць, другий — для так званих військових реконструкторів за їхнє осквернення пам'яті мільйонів невинних жертв війни, а третій — для українських письменників-матюкальників за їхнє знущання з, мовляв, солов'їно-калинової (чи з калиново-солов'їної?) та за наругу над незвиклими до матюкальної ропи читачами. Нібито для трьох славних лицарів уже й дрівець наскладали. Не мудруючи довго, обрали переможців Усеукраїнського конкурсу письменників-матюкальників «Хай дзвенить земля піснями». Перший (псевдо — Вогнедишний) продукував розкотисті епічні матюки, називаючи їх за потужність гомеричними, і буквально глушив публіку своєю енергетикою. Другий (псевдо — Ласкавий) викохував, як дбайливий садівник, матюки гіллясті, крислаті, з різноманітним нюансуванням — барокові, за його кваліфікацією. Третій (псевдо — Кібернетько-Ірокезов) — майстровитий, уперто виструнчував особливо гострі, шпилясті матюки, «готичні», як він хвалився. Чорти з обслуги, особливо молоді, з однаковою повагою ставилися до всіх трьох і пильнували справедливого розподілу знаків уваги та пільг (хоч тривожить їх одне: чи уживуться три королі матюка в одному казані — українці ж!). Таке, принаймні, враження склалося в анонімного свідка-втікача.

Правду кажучи, я особисто в цю версію не дуже вірю. Насамперед нікого вона не злякає: «КРОЙ, ВАНЬКА, БОГА НЄТ!» Отож і Пекла немає. Це все химери тоталітарного мислення. «Сон розуму». А коли, всупереч науці й здоровому глузду, таке-сяке Пекло десь і є, то навряд чи може бути адекватний той, хто втік від чортів, і чи варто йому вірити… Словом, як писав Сергій Жадан, вони (тобто ми, українці) не те що пророкам, а й прогнозам погоди не вірять, і навіть Царство Боже «вважають окупованою територією».

Тож краще вернімося на Землю.

Я, приміром, живу в Києві недалеко від вулиці Освіти, де розташовано кілька студентських гуртожитків. Автобусні зупинки, відкриті кав'ярні, ятки з продажу усіляких напоїв і цигарок — скрізь багато молоді. І раз у раз вихоплюються у простір веселі матюки. Не оті прагматичні люті, мужланські або вождистські, не від нервового нестриму й світового болю, а від повноти життєвої енергії, радості життя. Немовби гупають у тулумбаси своєї свободи. Свободи від усього. І ні для чого. Причому життєрадісно матюкаються не лише хлопці в товаристві дівчат, а часом і дівчата в товаристві хлопців! Це тобі не «КРОЙ, ВАНЬКА, БОГА НЄТ», це вже інший рівень еволюції людського роду…

Авжеж, таким читачам або слухачам дуже подобатимуться матюкальні літературні тексти. Подобатиметься, що їм підігрують, до них підлещуються. І нічого від них не вимагають. А колись один далеко й далеко не дурний чоловік казав про суперпопулярного тоді Дем’яна Бєдного: він іде за читачем, а треба йти трохи попереду.

А втім, читач буває різний. І молодь різна. І студенти різні. І запити змінюються. І моди. Модне сьогодні забудеться завтра. Прикольне сьогодні завтра заіржавіє. Покоління змінюють одне одне. Електоральні залежності минають. Перенасиченість брутальністю колись-таки всім набридне. І не виключено, що через десяток-другий літ декому з письменників буде соромно за свою капітуляцію перед низькими смаками й співучасть у пониженні культурного рівня суспільства.

Не може бути, щоб Сергій Жадан цього не розумів. Його мовна палітра стає вибагливішою і дисциплінованішою. Якщо в перших повістях «чуваки» диктували свій мовний етикет і навіть оповідач (оповідачі) часом смакував словотвірні можливості солов'їної (калинової) в напрямку сквернослів'я, — то з часом ці смакові ексцеси майже зникли. І мова від цього не збідніла!

Примітка 1. Вважається, що термін «сквернослів’я» — русизм, треба: лихослів'я. Але це не те. Лихослів'я — це «а щоб тебе курка дзьобнула» чи щось таке. А сквернослів'я — діло серйозніше. І слово «скверна» — наше давнє слово, із староукраїнських текстів. «Багато скверни у світі», — журилися наші предки. Ще колись-то… І в кобзарській думі (у виконанні Тараса Компанійченка): «Много-много на землі скверності»…

Примітка 2. У славну радянську добу, щоб опублікувати книжечку лірики, треба було на перших сторінках поставити кілька віршів про Леніна, партію. Популярно вони звалися