Читати книгу - "Гра почалась 4. Губернатор, Євгеній Шульженко"

- Я тобі пояснив, - спокійно відповів Микола, насупивши брови, - ми вигнали його. І тепер не маємо ніякого відношення до його справ.

- Мені байдуже, - Артем виговорив ці два слова повільно та голосно, - взагалі, збирайтесь та йдіть звідси. Забирайте свого злодія, - хлопець підійшов ззаду до Вані та штовхнув його в спину.

Хлопець не очікував та крикнув, впав на дорогу. На очах одразу з’явились сльози, йому було боляче впасти на коліна. Ваня підняв очі на Миколу, намагаючись зрозуміти, чи будуть його захищати, чи просто тут кинуть. 

- Якщо вам потрібна плата, - додав Артем, - заберіть те, що цей хлопець вкрав, - підійшов до прикрас та пнув їх ногою.

Дорогоцінні метали розлетілись по дорозі, а товсте золоте кільце покотилось та вдарилось об ногу Миколи. Ватажок оселі Сонця опустив голову, потім присів та підняв кільце. Покрутив педе обличчям, підставив під промені сонця. Воно блиснуло. Та потім, Микола заніс руку та кинув золото в Артема. Хлопець відбив кільце рукою, але мовчав. Він чекав рішення оселі Сонця. Але рішення ніякого бути не могло.

- Ми діти оселі Сонця, - крикнув Микола та хитро всміхнувся, - ми живемо в цьому гуртожитку, - він показав на будівлю, - і не збираємось нікуди йти. Ви вирішили, що можете прийти всі гуртом та налякати нас? Не вийде.

Ватажок поманив до себе Ваню. Той не встаючи, проповз на зігнутих ногах та руках по дорозі. Микола подав руку, допоміг злодію піднятись. Та як тільки він став на ноги, Микола схопив його за футболку та штовхнув назад, до своїх воїнів. Хлопця схопили, затягли до гуртожитку та наказали не висовуватись.

Два ватажки дивились один одному в очі, було враження, що зараз почнуть стріляти блискавки.

- Не хочете йти самі, - впевнено мовив Артем, - ми вас виженемо. Цього разу все буде жорстко.

- Спробуйте, - крикнув Микола та підняв біту над головою, та миттєво опустив вниз.

На вулиці на декілька секунд настала тиша, аж в вухах задзвеніло. Та потім, цю саму тишу як мильний пузир, розірвав крик дітей з обох сторін. Хлопці та дівчата, піднявши свою зброю кинулись один на одного. Одні ненавиділи дітей дитячого будинку, вважали їх злодіями та непотребом. Другі хотіли дати відповідь на образи, хоча вони дійсно хотіли просто вижити в новому світі, жити собі тихо та спокійно.

Два армії зійшлись в бою, вдарила зброя о зброю, почулись крики та плач. Перевага все ж була на боці дітей оселі Сонця. Для них бійки не в новинку, а от діти з житлового комплексу лише інколи зціплялись на своєму закритому подвір’ї, бо хтось забрав іграшку або довго катався на гойдалці, та не давав цього зробити іншим.

Степан махав своєю палицею так швидко, що майже ніхто не міг закрити удари. Отримували по рукам та ногам. По голові хлопець старався не бити. Діти падали та відповзали в сторону.

Дівчата оселі Сонця запищали та накинулись на всіх, хто був на шляху. Хоча дівчата ворога намагались битись саме з дівчатами. Удар, блок, удар, крик. Все змішалось в хаосі звуків.

В самий центр бійки вискочив і Євген. Він побачив свою ціль, а саме Артема, та кинувся до нього. В цей час той збив з ніг Олега, охоронця оселі Сонця та вдарив палицею по спині. Охоронець закричав та впав на дорогу, одразу згрупувався та закрив руками голову. Євген відштовхнув якусь дівчину та зігнувшись, кинувся на ворожого ватажка. Він вдарив плечем в живіт хлопця та відкинув назад. Артемвпав на спину та закричав. Євген же підняв швидко палицю та знову вдарив по животу. Хлопець скрутився та одразу отримав ногою по ребрам.

Євген хотів додати ударом в голову, але зупинився та просто плюнув в поваленого воїна. Підняв голову та кинувся на дівчину, що спробувала захистити свого ватажка. Знову удар, блок палицею. Розворот та удар по ногам. Дівчина впала, схопилась за ногу та заплакала.

Бій продовжувався деякий час, та все більше було зрозуміло, що діти житлового комплексу не готові до таких битв. Можливо, з часом був сенс, але не зараз. Не на тих напали. Та бігти вони не збирались, намагались тримати голову високо, так хотіли вигнати дітей дитячого будинку, що йшли на будь-який ризик. За декілька хвилин здалось, що битва зараз буде завершена, та Артем вже піднявся та виставивши палицю, закричав, кинувся вперед. Це дало сил натовпу. Всі ті, хто лежав на землі, чи потирав вдарені місця, випрямились та знову напали на дітей селі Сонця.

В цей момент час наче сповільнився. Євген підняв палицю вгору, намагаючись вдарити нападника. Степан відскакував від металевого прута. Лера підставила руку, на яку летіла металева труба ворожої дівчини. ТА багато-багато подібних сцен сповільнилось в часі. Аж раптом, почулось металеве клацання. Майже кожен з воїнів, що в той день був на полі битви почув цей звук. Потім час прискорився. По центру битви побачили короткий удар, який наніс хлопець оселі Сонця своєму ворогу. Крик. Але цей крик не був від удару палицею чи кулаком. Це був страшний крик, який розірвав хаос звуків навколо.

Всі діти зупинились та подивились на джерело цього жахливого крику. Майже посередині стояв охоронець Олег та тримав в руці ніж. Деякі дівчата скрикнули, закривши відкритий рот рукою. З ножа впала капля крові.

Напроти Олега стояв хлопець, схопившись за живіт. Та біла футболка, в якій він був вдягнений почала червоніти. Кров текла, вириваючись з прижатих рук. В момент, хлопець впав на коліна, подивився на свої руки та поваливсяна дорогу.