Читати книгу - "Секрети родини Бенет 2. У полоні Хаосу, Кері Блек"

- Мітки? Про що ви? - влізла я з похмурим виразом обличчя. 

- Твій батько Каро, мав дар, він відчував душі у відчаї, тобто ставив, так звані мітки, - пояснила мама дивлячись мені у очі. - Це рідкісний дар, тому Гарі був правою рукою короля. По крайній мірі тоді коли ми були разом. 

При згадці Асмодея мене аж перекосило. 

- Рідкісний, - зі злості мовила бабуся. - Тепер рідкісно маємо вигадувати, що робити з цим і як його вбити, - вона розвернулась до мене. - Де ти його бачила і що ти взагалі, відьмо паршива, там робила? 

- Танцювала з королем, - чесно відповіла дивлячись, як лиця моїх предків стають блідими. - А батько…

- Не називай його так! - закричала бабуся. Схоже колишнього зятя вона «обожнювала». 

- Добре, добре, - підняла дві руки догори, натякаючи на мир. - Гарі був у вʼязниці і випереджаючи ваші питання, мене він не впізнав. 

- І король тебе ось так просто відпустив? - зіщурилась бабуся. 

- Не зовсім, - закусила губу, про мітку говорити, ой як не хотіла та сподівалась вони не здогадаються. - Мене врятував один бойовий маг, - при згадці Майкла, мої щоки зрадницьки запалали.

- І ця туди ж, - фиркнула бабуся. - Ви б краще собак завели, вони вірніші та й не здохнуть від прокляття. 

- Туди ж? - я перевела погляд на маму.

- Це ще один секрет, - мама знову смикнула своє волосся. Я й забула цю дратуючу її звичку. - Пʼять років тому, Каро, я зустріла чоловіка, - говорила вона повільно та я відчувала, що це ще не все. - І тепер в тебе є братик. 

- В родині Бенетів не буває хлопців, - звела брови та глянувши на бабусю зрозуміла, що вона все знала. Найстарша з Бенетів доїдала свій салат навіть не смикнушви бровою. 

- Часи змінюються, - знизала мама плечима. - Можливо його змінило наше кохання, та це знак, що нашому прокляттю кінець. 

Мої руки мимоволі стиснулись та я згадала студента Колі, який через це прокляття зараз лежить під землею. 

- І де твій суджений? - підняла одну брову. 

Мама мовчала опустивши очі, що лиш свідчило про летальний випадок.

- Кохання не  залежить від нашої волі, - тихо прошепотіла мама дивлячись тільки на мене. - Воно приходить без нашої заслуги та щезає без нашої вини. А я завжди вірила, що справжнє кохання врятує світ, врятує твоє покоління, Каро. Як би там не було я намагалась подолати прокляття, але виявилась слабкою, - мама важко зітхнула. - Я молилась Долі, щоб моя дитина, - вона мимохіть глянула на мене. - Була не такою наївною, як я, щоб вона була як ти, - спрямувала вона погляд на бабусю. - Так і вийшло. Ви сильніші мене. Ви б не вкладали неодноразово угоди з демонами. Не зіпсували б собі життя, як і своїй доньці. Ви не я! 

Я хотіла підтримати та торкнутись її руки, але в останню мить передумала, стискаючи пальці в кулак.

 Слова покійного вітчима спливли в моїй памʼяті, де він говорив про зняття прокляття. В силу свого віку, я не звернула увагу на його слова. Та зараз, згадавши той день зрозуміла, що мама вклала угоду з демонами, щоб зняти прокляття, вона мала терпіти цього нікчему, взамін на моє щастя. 

Бабуся різко, що було їй не притаманно, встала з-за столу та повернулась до каміну, який ми не вмикали понад шість років, адже грошей на дрова не було. 

- Я вклала одну угоду, - тихо мовила вона, явно не бажаючи розповідати. - Алан живий тільки завдяки цій угоді, але я забрала в нього кохану, забрала сімʼю і забрала усю його магію.  Так що картати себе тут маєш не ти, по крайній мірі ти не нашкодила нікому, - бабуся повернулась оглянула маму з ніг до голови та добавила. - Нікому з достойних. 

- Ма, - обурилась Хлоя, згадуючи покійника.

- Це так і є, - відмахнулась та. - Якби не Кара, я б сама його грохнула. 

Я кашлянула, звертаючи на себе увагу. 

- Давайте не будемо про це.

В родині Бенет не буває нормальних сімейних зустрічей, тут завжди обговорюють прокляття, або ж вбивства. Якщо потрібні милі розмови, де всі по черзі розповідають про свої успіхи, то це не до нас. 

Хоча одна не завершена розмова все ж таки є.

- Познайомиш з сином? - глянула на маму, очі якої засіяли.

Бабуся права гнів це не вихід і нехай мені досі важко простити маму, але з чогось починати потрібно. Тож почну зі знайомства з новим членом родини, він ще дитя і точно не винен у наших сварках.