Читати книгу - "Око дракона, Дар'я Пойманова"

— Якби він попався мені, я б теж над ним гарненько попрацювала, — зло пробурчала я.

Сильний маг... Нічого не розумію. Хто міг таке зі мною зробити? Скільки себе пам'ятаю, я могла користуватися тільки крапельками від тієї магії, що була в мене. Чи означає це, що на мене наклали цей «блок», коли я народилася?

Батько? Ні, навряд чи. Тоді він би зробив це з кожним бастардом. Нас не так вже й багато. Мама... Але, навіщо їй це робити...

— Але що мені тепер робити? — приречено промовила я, розводячи руки в сторони.

— Нічого, — Рузан знизав плечима. — Продовжувати тренування. Ми й так витратили надто багато часу на розмови. Давай, за мною.

— Яке тренування, якщо я за кількістю магії — немовля?

— А ми будемо тренувати твою фізичну форму, — парирував Рузан, розвернувшись до мене спиною і попрямувавши до виходу.

Я швидко схаменулася з місця, ледве встигаючи за вчителем.

— Ти навіть п'яти хвилин не можеш протриматися під час бою. У тебе тут же віддишка, — нудьгуючим тоном продовжував капітан.

— Не... правда, — важко дихаючи, вимовила я, переходячи на біг, щоб наздогнати мага.

Рузан різко розвернувся, уважно оглядаючи мене.

— Гаразд, може зовсім трохи, — я здалася, піднімаючи руки на знак поразки.

Рузан вивів нас на вулицю, за межі академії. Людей у цій частині палацового комплексу було небагато, і я з нерозумінням втупилася на свого вчителя.

— Для початку десять кіл навколо академії.

— Десять!? — Вигукнула я, і вже хотіла висловити своє обурення, проте серйозний погляд темних очей змусив мене замовкнути і, стиснувши губи, піти намотувати кола.

До п'ятого кола я практично повзла. А до кінця восьмого просто завалилася на землю, і плювати, якщо мене за це покарають. Я вже готова.

Рузан схилився наді мною, і поблажливо посміхнувся.

— Ти там ще жива?

— Ні, — промямлила я. — Моя душа вже покинула тіло і вирушила до Перших.

Рузан тихо розсміявся, і я не змогла не помітити невеликі ямочки на його щоках.

— Гаразд, вставай, чудо моє. Для розминки підійде.

О ні...

Після розминки мені провели лекцію про те, що й магію треба вміти використовувати розумно. Досить часто маги на полі бою доводять себе до межі і їхнє тіло просто не витримує. У найгіршому випадку — маг помирає.

Для цього потрібно навчитися слухати своє тіло.

Рузан розповів, що в університеті їх навчали медитації. Потрібно лише сісти в зручному положенні, заплющивши очі й слухати. Слухати себе.

Ми перемістилися назад на тренувальне поле, де нас ніхто не міг потривожити. Я сіла просто на землю в позі лотоса і заплющила очі. Після виснажливої «розминки» я вже валилася з ніг, а тому щойно я заплющила очі й почула м'який та низький голос Рузана, я ледь не заснула. Капітан ледь встиг спіймати мою голову, перш ніж вона зустрітися з твердою поверхнею землі.

Ми спробували повторити це ще кілька разів, проте я ніяк не могла сконцентруватися. Десь праворуч пролетіла чайка, мабуть прямуючи в порт, шелест листя і голос Рузана ніяк не допомагали мені сконцентруватися на собі.

— Це нормально, — підбадьорив мене Рузан, спостерігаючи як я, крекчучи, піднімалася на ноги. — Ні в кого не виходить із першого разу. Тому завтра чекаю тебе перед воротами академії о сьомій ранку.

— Знову буде розминка? — втомлено запитала я, і помітивши посмішку на його обличчі, застогнала.

— Ну звісно, — кивнув Рузан, і акуратно підштовхнув до виходу.

Однак уже на шляху додому я сповнилася бажанням показати йому, що я теж чогось варта, а тому встати о сьомій ранку для мене раз плюнути. Ні, навіть о шостій!

***

Ненавиджу ранок. Приблизно з таким почуттям я сповзала з ліжка о сьомій. Як підсумок, я запізнилася. Рузан не лаяв мене, проте з нахабною усмішкою змусив пробігти всі десять кіл, а потім і віджимання додав.

Урок я засвоїла. Більше ніколи в житті спізнюватися не буду.

Так минуло кілька тижнів. Я розповіла про «блок» Насиму, він був не в меншому подиві, ніж я. Але так само погодився зі словами Рузана, що це єдине пояснення. Він тут же почав лазити по своїй бібліотеці в пошуках інформації. Здається, я знову додала йому роботи! Майже щодня ми пробували медитувати, точніше я пробувала, а Рузан спокійно скеровував, вказуючи на помилки. Коли його рука невагомо торкалася моєї спини, тілом проходило приємне тремтіння.

— Розслабся. Ти не до бійки готуєшся.

Ага, розслабишся тут! Простіше було сказати, ніж зробити, коли привабливий маг був надто близько.

Я й не помітила, як щоразу під час нашого спілкування відстань між нами повільно скорочувалася. Рузан став поводитися зі мною більш розслаблено, та й я стала почуватися комфортно.

Сьогодні було чергове тренування, і цього разу я вже не засинала, щойно мої очі закривалися. Справа наближалася до вечора, і небо поступово забарвлювалося в багряні відтінки.

Я зробила кілька глибоких вдихів і видихів, і нарешті змогла вловити невеликий згусток енергії. Вона розтікалася по всьому тілу, як і серце ганяло кров. Магія. Однак її справді було дуже мало. І щойно я хотіла спробувати зазирнути далі, натрапляю на перешкоду. Одразу ж розплющую очі, боячись, що знову втрачу свідомість.

— Знайшла його? — тихо вимовив Рузан, сідаючи навпроти мене в такій самій позі лотоса.

— Так, — кивнула я, намагаючись не видати тремтіння в голосі.

— Молодець, що зупинилася.

— А сенс, — я знизала плечима. — Поки не знайдеться «ключ», я нічого не зможу зробити.

— Ти вже робиш достатньо, — серйозно відповів учитель.

— Це що, похвала? — задоволено посміхнувшись, я злегка подалася вперед.

— Я можу й похвалити, коли є за що, — хмикнув Рузан. — Ти робиш успіхи, і це не може не тішити.

— У мене був хороший учитель!