Читати книгу - "Іллірія, Марія Заболотська"

Арна, побачивши, як засмутила мене її розповідь, почала просити вибачення зі сльозами на очах, і я, сказавши кілька слів, які мали переконати бідну дівчинку в тому, що я не гніваюся на неї, відпустила служницю, сказавши, що скупаюся і переодягнуся в нічну сорочку без її допомоги.

Залишившись наодинці сама з собою, я дала волю почуттям, і навіть пробурмотіла собі під ніс кілька прокльонів. Не встигла я віддатися мріям, яких давно вже не було в моєму житті, як дійсність мене одразу ж спинила найгрубішим чином. Знову і знову я згадувала пана Ремо і нашу спільну прогулянку, але тепер кожна думка про нього була отруєна підозрами і страхом. І раніше невпевнена думка про наш можливий шлюб викликала в мене природну обтяжливу ніяковість - Ремо був чужим, незнайомим чоловіком, з яким я всього лише перемовилася кількома словами. Тепер же виходило, що заміжжя поставить мене в залежність від жорстокої людини, яка вміло приховує свої лихі схильності. І знову розум противився: я не могла повірити в те, що пан Альмасіо міг убити своїх дружин. Зрештою, про це мені розповіла зовсім юна служниця, охоча до всяких пліток-нісенітниць...

Вже наближалася північ, а я все ще не могла заснути. Знову я згадала Лесса - єдиного, кому я довіряла безмірно - і заплакала за тими часами, коли мене не мучили вечорами самотність і страх. Дізнавшись одного разу, що значить бути закоханою і коханою, я особливо гостро усвідомлювала, яким жалюгідним було моє існування в будинку Еттані. Ще рік тому такими ж осінніми вечорами мене зігрівали руки чоловіка, тепер же я вимірювала кроками відстань від стіни до стіни, наче звір у клітці, і з тугою поглядала на холодне ліжко.

Спробувавши уявити, що в ліжку на мене чекає Ремо Альмасіо, я здригнулася від змішаних почуттів. Це мало було схоже на спокій і затишок, що сповнювали наше подружнє життя з Лісом. Але ж не можна увійти в одну річку двічі? Солодкість і ніжність першого кохання не повторяться, вони мають стати добрими спогадами, збереженими в потаємному куточку серця... Що ж бачилося мені в можливих стосунках із паном Ремо?.. Оманливо виважені почуття зрілого, сильного чоловіка, які на ділі дають змогу зневажати правила пристойності й в обличчя казати батькові: "Я бажаю опинитися наодинці з вашою дочкою"?..

Тут мені здалося, що в кімнаті стало нестерпно душно. Я, намагаючись не шуміти, відчинила вікно, і прохолодне нічне повітря полинуло в мою кімнатку, охолодивши моє розпалене обличчя. Свічка вже догорала, очі швидко звикли до темряви, що панувала на вулиці. Листя старого горіха неголосно шелестіло, яскраві зірки сяяли в небесах, і світ був охоплений спокоєм, якого мені так бракувало. Я завмерла біля вікна, взявшись руками за холодні прути решітки, і заплющила очі.

- Доброї ночі, панно Еттані! - раптом пролунав тихий голос. - Бачу, вам не спиться цієї ночі? Який збіг!..

Я ледь не скрикнула від переляку: до мене зверталася людина, що ховалася серед гілок дерева! І я майже відразу ж упізнала його за голосом, адже в Іллірії мені довелося розмовляти з небагатьма. Звичайно ж, це був Віко Брана, який бозна навіщо чекав на мене біля вікна в темряві.