Читати книгу - "Вибір породжує наслідки, Вівєн Хансен"

Двері доволі швидко відчинилися, я навіть не встигла відійти від дзвінка. Схоже, адміністратор попередив Ніла щодо гостей. Коли я побачила його, не могла не помітити, що він тепер вище, ніж я пам’ятаю. Десь на голову вище за мене. Що ці хлопці п’ють та їдять, щоб бути такими, я все ще не можу зрозуміти.  

Темні очі, в колір такого ж чорного волосся, уважно пройшли по мені, що я ледь стрималася, аби не здригнутися, а після й по Аміру. Як був якимось відстороненим та серйозним, так і залишився. Моя думка щодо нього також не змінилася.  

– Чим зобов’язаний?  

– Не знаю щодо зобов’язань, – Амір почав першим, тоді як я продовжила роздивлятися господаря квартири, – але сподіваюся, що погодишся допомогти.  

– З чим же?  

– Справа Емми та Майї Ішиґамі.  

Від мене не приховалося те, як він стис ручку дверей сильніше, почувши ці слова, а після його очі знову зупинилися на мені. Я кивнула.  

Ніл все ще пам’ятає, отже, є шанс заручитися його допомогою. Він кілька секунд про щось думав, а після запросив нас зайти та сісти у вітальні. Я прослизнула одразу за Аміром, намагаючись не дивитися на Ніла занадто довго.  

Квартира була не менш шикарною, ніж вестибюль внизу, а далі я помітила ще й вихід на балкон. Еммі б сподобалося тут жити… Коли Ніл сів у крісло навпроти дивана, на який сіли ми, мій погляд відірвався від розглядання квартири.  

– Ти якийсь детектив, чи що? Мисливець?  

– Не зовсім. Але я хочу дізнатися, хто вбив мою дівчину в той день.  

– Он воно як, – здається, він зробив для себе якісь висновки з цим зізнанням, а його поза стала більш розслабленою. – Мисливці й вбили, то ж сенсу шукати? Та й що робити з цією інформацією? Ця сім’я була перевертнями, у той же суд з обвинуваченнями про вбивство не подати, це не працює. Я не хочу неприємностей. Певен, як і ти. Чи тобі просто хочеться знати?

Мені знадобилося закусити щоку, щоб не бовкнути щось. Ні, звісно, я за те, щоб відпустити мертвих, цього хочу й для Аміра, але чомусь мене ще більше бентежить факт, що Ніл веде до відмови та говорить про мою сім’ю, ні, про Емму, як про щось поза його справою. 

Подібний контраст у ставленні хлопців до моїх сестер вражає. Але він не звучить так, ніби збирається перерізати нам шлях у пошуках, інакше б вже вивів нас геть, або, гірше, здав поліції. Амір також замовк, обмінюючись з Нілом поглядами, а після продовжив.

– Я маю запис, де видно лице цього мисливця, – я злегка примружилася, коли очі Ніла навпаки розширилися. – Але мого обладнання недостатньо, щоб покращити зображення. Тому й прийшов просити допомоги.

– Хакер, еге ж? Перерив всі бази, щоб знайти близьких цієї сім’ї.

– Можна й так сказати.

З боку хлопця почувся короткий гмик. Він навіть не здогадується, хто є цими «базами», але все одно подивився на мене, ніби намагався згадати, чи бачив мене, та зрозуміти, чи про мене говорять. Може, моя зовнішність йому когось і нагадує, але точно не сестру його колишньої коханої. Я трохи посміхнулася, після чого він відвів погляд, а я ще більше закусила губу. Самовдоволений придурок.

– Вибач, але навряд чи в мене є такі програми, – зі мною навіть не намагалися розмовляти, втім так краще. Не певна, що мій голос змінився за стільки років так, як у них, – тому, всього найкращого.

– Але ж... – Амір підскочив, я ж торкнулася його руки та хитнула головою, на що у відповідь почула різкий видих. – Хіба тобі не важливо, хто причетний до вбивства Емми?

– П’ять років минуло. Вони були перевертнями, а мисливці зробили свою справу. Що з того, що ми дізнаємось, хто це був? Максимум – повісити його фото як мішень для дартсу.

Від того, яким холодним тоном говорив хлопець, у мене всі нутрощі здригнулися, тому я ще раз торкнулася руки Аміра, але він не реагував. Ніл точно не збирається допомагати, і чомусь посилювалося відчуття, що він от-от полишить свою лояльність та не дасть нам піти. Ні, мені цього не потрібно, так само як і не хочу наражати Аміра на небезпеку. 

Треба йти. Швидко.

– Ходімо, – я все ж заговорила, але тихо, адже на дотики хлопець не реагував, – ти намагався, а тепер залиш цю справу.

Амір перевів на мене погляд, так що я могла помітити, як у ньому пролітає небажання здаватися, злість, біль та жаль. Мені також не хотілося його відмовляти від розслідування, але, якщо він продовжить, нічого хорошого з цього не буде. Буде гірше як йому, так і мені, бо доведеться тікати за допомогою магії, що ще більше споганить ситуацію.  

Амір кілька секунд вагався, а після кивнув, розвертаючись до виходу. Навіть так відчутно, наскільки він розбитий, опинившись у глухому куті, з якого вже не вибратись.

Я вже збиралася йти, але спиною пройшов мороз від відчуття, що щось не так. Повернувшись до Ніла, я завмерла, коли той так і дивився на мене оцінююче, а після зробив крок ближче. Я ж – назад. 

Не схоже, що він хоче провести нас із квартири, принаймні не коли так дивляться саме на одну людину. 

Дідько, ні, відключи свій мозок та не роздумуй ні про що, кажи «бувай» і виштурхни нас звідси. Я вже починаю проклинати саму думку, що колись хвалила тебе за розум.