Читати книгу - "Вибір породжує наслідки, Вівєн Хансен"

– То ви з Майєю були друзями?  

– Певною мірою… – зібравши у собі всю мужність та закривши страх, я кивнула. – Коли Амір сказав, що йому потрібне якісніше обладнання, я згадала, що Майя розповідала про доволі заможного хлопця своєї старшої сестри.  

– Он як?  

Я знову кивнула.  

Досить розмов, так вище шанс видати себе, тому я охопила хлопця поглядом у відповідь та розвернулася до виходу. 

У пориві Амір навіть не подумав зачекати на мене, – от дякую, – втім це менш схоже на підставну поведінку двох змовників. Хоча мені все одно ніяково бути тут самою, особливо коли Ніл показав свою позицію. Він вважає дію мисливців нормальною і відвернувся від моєї сестри, на відміну від Аміра.  

Ця поведінка для мене більш очікувана, але, схоже, я встигла забути, як це відчувається.  

Мого рота затулили, що я не встигла видати й писку, коли мене потягнули назад, і я опинилася притиснутою спиною до чужих грудей. Паніка охопила мене, як тієї ж ночі, коли не було змоги й ворухнутися. Але ж я можу, знаю, що можу, я сильніше будь-якої людини, втім зараз могла лише вхопитися за долоню на своєму обличчі.  

Що за чортівню він робить? Невже здогадався? Потрібно зачекати, роби спокійний вдих та видих, Айро.

– Ти справді думала, що я не впізнаю тебе, лисичко? – низький голос звучав так близько, що мене ледь не пересмикнуло, але я видавила з себе відверте здивування. – Ти можеш маскуватися, але я спостерігав за тобою достатньо, щоб пізнати навіть так. Хоча визнаю, маскуватися ти навчилася добре.  

Я всіма силами намагалася не видати реакцію, яка б могла підтвердити думку Ніла щодо моєї справжньої особистості. Він мене провокує, перевіряє. Не міг він за кілька хвилин мене впізнати. Навіть моє маскування й близько не стоїть зі справжньою зовнішністю, не враховуючи, що минуло вже п’ять років з нашої останньої зустрічі. Не може впізнати, просто не може.  

– Ти завжди дивилася на мене без особливого ентузіазму. Ніби сприймала мене негідним твоєї сестри, але тримала це при собі. Твій погляд ні з чим не сплутати, Айро.  

Мене лякало, як холодно він це каже, дуже самовпевнено, хоча знаю, що зараз він спостерігає, чекає, я відчуваю його погляд на собі. Я його не бачила, але він точно ловить кожен мій рух та подих.  

– І зараз, коли я, на відміну від того хлопця, не чіпляюся за вже мертву дівчину, ти подивилася так само. Подумала, що я так і залишився негідним Емми, так? І знаєш, ти матимеш рацію.  

Коли Ніл нахилився ще нижче, здається, все в мені в цей момент завмерло.  

– Бо я перестав її кохати з того моменту, як вона зізналася в тому, ким вона є. Вона та вся ваша сім’я стали мені ворогами. Мисливець не може кохати чудовисько, яке має вбити.

У цей момент я відчула, як серце стало в грудях, а після впало аж до ніг. Увесь світ миттю розбився, так само як і якась частина мене. 

Я не знала, що сказати. Мені б і не дали, бо все ще тримали долоню притиснутою до моїх вуст.

Ніл – мисливець. 

Емма розповіла йому про нашу сім’ю.  

Він став причиною мого нинішнього скитання.  

І я прийшла в його руки сама, не дослухавшись до свого внутрішнього голосу, який вже не помилково кричав про небезпеку.  

Моя долоня все ще лежала поверх чоловічої, впившись у неї нігтями, щоб відсторонити від носа та отримати можливість дихати, а коли він мене відпустив, я зробила крок уперед, зробивши довгоочікуваний вдих. 

Він зрозумів, хто я, спостерігаючи за моєю поведінкою, а я навіть не знаю, чи блефує він. Ні, у мене ще є шанс втекти, не потрібно давати йому підтвердження на тарілочці.  

– Я… вдам, що не чула того, що Ви сказали, – голос трохи хрипів, а мій погляд був прикутий до виходу. – Амір не повинен знати, що Ви не допомогли через те, що самі й вбили його кохану. Хай відпустить все це, – витерши губи, я повернулася до Ніла, щоб зустрітися з його холодним та уважним поглядом. – І те, ким Ви є, я також нікому не скажу. Але припиніть бачити в кожній дівчині ту, ким Ви так одержимі.  

У темних очах промайнуло щось, чого я не хотіла розуміти, але, схоже, мої слова його здивували. Не ризикуючи залишатися тут ще, я пішла до виходу, усіма частинами душі сподіваючись, що він лише блефував, а тепер зрозумів, що помилився. Інакше б вбив мене на місці, правда?  

Шкіра на щоках все ще горіла від дотику грубих пальців, ніби намагаючись спалити мене, але я зосередилася на тому, щоб наздогнати Аміра. Коли ж зупинилася поруч, торкнувшись його руки, щоб заспокоїти після невдачі, знала, що Ніл досі дивиться.  

· · • • • ✤ • • • · ·

Я так і не сказала Аміру, що сталося. Краще хай прийме те, що сказав Ніл, і що шукати винного немає сенсу. Так він буде в безпеці.  

Про це я думала не одну годину, сидячи в парку під деревом з уже повними сумками продуктів та зміненою зовнішністю. 

Ну от нащо я купила їжу, не подумавши про те, що не можу піти сьогодні додому? Втім, процес покупок трохи заспокоїв, а тіло припинило тремтіти вперше з моменту прощання з Аміром.