Читати книгу - "1. Таємниця зниклої Галі, Yana Letta"

Коли слідопити дісталися до старого кладовища, вітер піднявся сильніше.

Здавалося, що природа натякає їм, що варто розвернутися і піти назад.

Але вони не збиралися здаватися.

Бублик сидів біля воріт і спокійно вилизував лапу.

Він, як завжди, виглядав так, ніби вже знав, що тут знайдуть.

Іван нервово дивився на криві, старі хрести і похилені пам’ятники.

– Це погана ідея… – пробурмотів він.

– У нас є підказка. "Шукай там, де не шукають", – нагадав Максим.

– Але що саме ми шукаємо?!

– Ми дізнаємося, коли знайдемо, – відповіла Соломія.

Тимко переступив із ноги на ногу.

– Давайте швидше, бо мене морозить від цього місця.

Максим стиснув кулаки.

– Гаразд. Рухаємось рядами. Уважно дивимося під ноги.

Вони повільно рушили по старій стежці між могилами.

Старе кладовище було занедбаним:

Деякі надгробки заросли мохом.
Дерев’яні хрести перекосилися.
Кущі розрослися так, що деякі могили ледь видно.

Раптом Тимко щось помітив.

– Дивіться! Там щось лежить!

Він показав на кущ біля однієї могили.

Всі наблизилися.

Іван одразу спіткнувся і впав на коліна.

– Ай-ай-ай!!!

– Що ти там робиш?!

– Я просто живу у стресі!

Соломія обережно розгорнула гілки.

І тут усі завмерли.

У траві лежали…

СТАРІ ГУМОВІ ЧОБОТИ.

– ЩО?! – вигукнув Тимко.

– Що чоботи роблять на кладовищі? – запитала Соломія.

Іван панічно відступив.

– МОЖЕ, ЇХ ЗАЛИШИВ ПРИВИД?!

– Іване, ти дурник, – сказав Максим.

Він нахилився і підняв один із чобіт.

– Вони не такі вже й старі…

Тимко скривився.

– Фу, вони смердять.

Максим обережно перевернув один із них.

І тут помітив дещо дивне.

На підошві чітко видно свіжі сліди грязюки.

– Хтось їх носив нещодавно.

– А потім просто залишив тут? – запитала Соломія.

– А якщо хтось переодягався? – припустив Тимко.

Максим зосереджено нахмурився.

– А що, якщо ці чоботи належали тому, хто водив Галю?!

Іван видав нервовий писк.

– Ти хочеш сказати, що людина, яка причетна до її зникнення, була тут?

– Може бути.

Настала тиша.

Їхній злочинець міг бути всього лиш за кілька метрів від них у якийсь момент.

Соломія раптом стиснула губи.

– Діти… А що, якщо… якщо Галя дійсно була тут?

Всі одночасно подивилися на неї.

Вона повільно перевела погляд на дальню частину кладовища, де за старими деревами тягнулася невелика галявина.

– Якщо її гнали через кладовище, вона могла залишити сліди…

Максим піднявся.

– Ми йдемо далі.

Іван схопив його за рукав.

– МОЖЕ, ВЖЕ ДОСИТЬ?!

– Ми майже знайшли відповідь!

– Може, не треба?!

Бублик тихо муркнув.

Кіт встав і впевнено рушив у бік галявини.

Максим кивнув.

– Дивіться, навіть Бублик знає, що ми близько!

– А МОЖЕ, ВІН ПРОСТО ХОЧЕ ЇСТИ?! – розпачливо вигукнув Іван.

– Тимко, бери чоботи, вони можуть стати доказом!

– Фу, серйозно?!

– Так!

Тимко зітхнув і, морщачи ніс, узяв чоботи в руки.

– Фу, фу, фу…

– Йдемо!

Слідопити рушили за Бубликом, не знаючи, що зовсім скоро на них чекає найбільша знахідка з усіх.