Читати книгу - "1. Таємниця зниклої Галі, Yana Letta"

Слідопити, тримаючи в руках дивні знайдені чоботи, йшли за Бубликом углиб старого кладовища.

Вітер завивав між деревами, змушуючи гілки шурхотіти так, ніби хтось шепотів їм прямо у вуха.

Іван раз у раз оззирався.

– Може, ми даремно це робимо?

– Якщо ми не знайдемо відповіді зараз, то вже ніколи не знайдемо, – впевнено відповів Максим.

Бублик рішуче йшов уперед, не звертаючи уваги ні на що.

Здавалося, що він точно знає, куди веде слід.

Соломія, яка не відривала очей від землі, раптом вигукнула:

– СТІЙТЕ!

Усі різко зупинилися.

– Що? – запитав Тимко.

Соломія присіла й провела пальцем по землі.

Тут були глибокі сліди копит.

– Це вона, – прошепотіла вона.

Максим стиснув кулаки.

– Галя була тут.

Іван зробив крок назад.

– То це означає, що її… поховали тут?!

Соломія подивилася на нього так, ніби він щойно запропонував їй стрибнути в ставок із крокодилами.

– Іване, ти дурник!

– А ЩО?!

Максим подивився вперед.

– Ні, її не поховали. Вона пройшла через кладовище… а далі?

Бублик, який стояв трохи попереду, раптом зупинився.

Його вуха насторожено сіпнулися.

Він глянув на дітей, потім повернув голову в бік лісу.

А потім – пригнувся, як хижак перед стрибком.

– Що він робить? – тихо запитав Тимко.

Бублик не рухався.

Очі кота були широко розкриті.

– Він когось бачить… – прошепотіла Соломія.

Усі затамували подих.

І тут…

З-за дерев почулося шурхотіння.

Іван тихо пискнув.

Максим різко повернув голову.

Кущі попереду трохи хитнулися.

– Хтось там є… – прошепотів Тимко.

Соломія обережно зробила крок уперед.

– Хто тут?!

Ніхто не відповів.

Кущі знову ворухнулися.

А потім вони почули звук.

Тихий.

Придушений.

Ніби хтось намагався не видати себе.

Бублик зробив крок вперед і завмер.

Його шерсть на спині злегка піднялася.

Максим перевів погляд на старий стіг сіна, що стояв біля кладовища.

Він був трохи зім’ятий, ніби там хтось лежав.

І раптом…

Стогін.

Ледь чутний, але справжній.

Зі стогу сіна.

– ТАМ ХТОСЬ Є!!! – заверещав Іван і кинувся за дерево.

Максим, Соломія і Тимко завмерли.

Бублик не відводив очей від сіна.

І раптом…

Стіг зрушився.

Всі завмерли.

Іван ледь дихав.

А потім…

З сіна вилізла рука.

Тимко захрипів від шоку.

Рука, вся в соломі, повільно відсунула сіно.

Потім з’явилося обличчя.

Брудне, перелякане, але знайоме.

Максим аж відступив назад.

– ІГОР?!

Зі стогу сіна повільно виповз Ігор – той самий хлопець, що працював у селі на підробітках і тягнув візок із сіном від ставка.

Він був утомлений, розкуйовджений, у його волоссі заплуталося сіно.

Ігор ледь підняв голову.

Його губи ледь ворушилися, коли він прошепотів:

– Я знаю… хто вкрав Галю…

Слідопити завмерли.

Бублик повільно моргнув.

Він не був здивований.

Бо він це знав давно.

Тепер лишалося дізнатися…

Що знає Ігор.

І чому він ховався у стозі сіна.