Читати книгу - "1. Таємниця зниклої Галі, Yana Letta"

Слідопити стояли ошелешені, дивлячись на Ігоря, який виповз із стогу сіна.

Він виглядав жахливо: брудний, зарослий соломою, одяг його був зім’ятий, а на обличчі – явні сліди втоми та страху.

Що він тут робив?! Чому він ховався?!

Максим нахилився ближче.

– Ігоре, що з тобою?!

Хлопець важко дихав.

Його руки тремтіли.

Він повільно підняв голову і прошепотів:

– Я знаю… хто це зробив…

– ХТО?! – одразу запитав Тимко.

Ігор закліпав очима і втомлено відкинувся на сіно.

– Я боюся…

Соломія сіла поруч і поклала йому руку на плече.

– Що сталося? Чому ти тут?

Ігор нервово оглянувся, наче боявся, що за ним стежать.

– Я... я думав, що можу повернути її. Але…

Він затнувся.

Максим нахмурився.

– Ти знаєш, де вона?!

Ігор стиснув пальці в кулак.

– Так. Але я не можу нічого зробити.

– Чому?

Хлопець затремтів.

– Бо вони мене знайдуть.

Іван ледь не підскочив.

– ХТО "ВОНИ"?!

Ігор тихо видихнув і прошепотів:

– Галя намагалася повернутися… але не змогла.

Слідопити перезирнулися.

– Що це означає?! – наполягала Соломія.

Ігор обережно сів і потер обличчя руками.

– Це не було просто викрадення. Вони готували це заздалегідь.

– ХТО?!!

Ігор повільно підняв очі.

І сказав два слова:

– Двоє чоловіків.

Тиша.

Максим зосереджено примружився.

– Які чоловіки?!

Ігор важко зітхнув.

– Я не знаю, хто вони. Але вони приходили ввечері, коли всі спали. Я почув їх випадково. Вони щось тягнули…

Іван затремтів.

– ЩО ВОНИ ТЯГНУЛИ?!

Ігор провів рукою по обличчю.

– Галю.

Настала гнітюча тиша.

Максим зціпив зуби.

– І ти нічого не зробив?

– Я боявся… – зізнався Ігор.

Він опустив голову.

– Я не знав, що робити. Вони виглядали… страшно.

Соломія ледь чутно видихнула.

– Ти знаєш, куди вони її повели?

Ігор повільно кивнув.

– Так.

Максим аж підвівся на ноги.

– КУДИ?!

Ігор втомлено подивився на нього.

– На іншу ферму.

Слідопити ошелешено завмерли.

– ЯКУ ФЕРМУ?!

Ігор потер потилицю.

– Я думаю… що її вкрали, щоб продати.

Іван аж схопився за голову.

– ЩО?! Тобто… тобто це було не просто жарт чи випадковість?!

– Це було заплановано, – тихо відповів Ігор.

Максим відчув, як його всередині затоплює злість.

– Куди її відвезли?!

Ігор зітхнув.

– Я почув, як один із чоловіків казав, що їм треба їхати до складу, який біля ферми, за старим мостом.

Тимко витріщився.

– То вона не просто зникла… ВОНА ТАМ?

Ігор кивнув.

Максим розвернувся до команди.

– Все ясно. Ми йдемо на той склад.

Іван відступив.

– СТІЙТЕ! А МОЖЕ, ПОРА ДОРОСЛИХ ПОКЛИКАТИ?!

– Якщо ми скажемо про це, нам не повірять!

– АЛЕ ЦЕ НЕБЕЗПЕЧНО!!!

Максим відчув, як його серце калатає.

Він розумів, що Іван має рацію.

Але вони вже були так близько.

Соломія кивнула.

– Ми не можемо чекати. Якщо вони хочуть продати її, у нас є лише кілька годин.

Тимко проковтнув слину.

– То що робимо?!

Максим стиснув кулаки.

– Йдемо туди. Зараз.

Ігор повільно піднявся.

Він був виснажений, але в його очах з’явилася рішучість.

– Я поведу вас.

Іван ледь не впав на землю.

– Я НЕ ХОЧУ ВМИРАТИ ВІД ЯКИХОСЬ КРАДІЇВ КОРІВ!!!

Бублик, який весь цей час мовчав, повільно піднявся на лапи.

Він витягнувся, злегка вигнувши спину…

А потім тихо пішов у бік мосту.

Він знав, що їх там чекає.

І він знав, що вже не можна відступати.

Слідопити переглянулися.

Максим витягнув записник і швидко написав:

"Ми знайшли слід. Ми знаємо, хто її вкрав. Ми йдемо її рятувати."

Він глибоко вдихнув.

– По конях.

– Але у нас немає коней, – буркнув Іван.

– Тоді на велосипеди!

І вони рвонули вперед.

Бублик неспішно рушив за ними, знаючи, що скоро – все завершиться.

Але як?

Це ще належало з’ясувати.