Читати книгу - "По ту сторону серця, Марі Луна"

Коли мені виповнилося 22, Віктор зробив мені пропозицію. Ми вже тоді жили разом, і я відчувала до нього теплі, ніжні почуття. У його присутності було спокійно — він був моєю опорою, надійним тилом, людиною, з якою хотілося будувати життя. Розумом я розуміла: саме такий вибір буде правильним. Ми пройшли чимало разом, він завжди був поруч, не відвертався навіть тоді, коли бачив в моїх очах інше ім’я.

А Олег... Він так і залишився тим журавлем у небі, мрією, що жевріла десь на межі серця й пам’яті. Мрією, яка ніколи не втілилася в реальність. І хоч почуття до нього не зникли зовсім, я зробила свій вибір — на користь стабільності, любові, яка була поруч, і людини, яка щодня доводила свою вірність.

Весілля було скромне, але щире. Без надмірної помпезності — зате з теплом, справжніми емоціями й людьми, які були раді за нас. У мені боролися два відчуття: радість від моменту, який ми з Віктором будували крок за кроком, і легкий щем — як тінь, яку не можна стерти. Я знала, що роблю правильний вибір. Обирала серцем, але тим його куточком, де жила вдячність, підтримка і спокій, а не бурхливе кохання, що спопеляє.

Шлюб із Віктором був добрим. Він був турботливим чоловіком. Ми сміялися разом, підтримували одне одного, будували спільне життя. Я поступово навчилася любити його глибше, іншими барвами — не так, як Олега, але по-своєму щиро. Я вдячна йому за все, що він зробив і пройшов зі мною.

А Олег? Іноді снився. Згадувався в якихось піснях, у поглядах випадкових перехожих, у тій юності, яка ніколи не повернеться. Він лишився частиною моєї історії. Частиною, яка сформувала мене — як жінку, як особистість, як ту, яка з дитинства вчилася боротися за себе.