Читати книгу - "Бойова група «Байєрсдорф»"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ваффен–гауптштурмфюрер Дмитро Паліїв, який координував зв'язок між бойовою групою та головними частинами дивізії. Паліїв був одним із найавторитетніших українських офіцерів у військах СС, користувався великою повагою в німців, зокрема в командира дивізії Фрайтаґа
Євген Пиндус на відвідинах бойової групи інспектує бункер, побудований вояками
Член Військової управи Осип Навроцький прощається з одним з українських офіцерів бойової групи, після відвідин позицій українських стрільців
До того ж, білгорайський крайсгауптманн, який був зобов'язаний забезпечити постачання свіжих харчів для вояків бойової групи (бо єдине, що дивізійники мали, були консерви), виділяв для них продукти найгіршої якості, часто напівзіпсовані. У відповідь начальник відділу постачання разом з Дмитром Паліївим та капеланом Дурбаком провели інспекцію окружних харчових складів і з'ясували, що в них повно якісних запасів продовольства. Після цього крайсгауптманн був звинувачений українцями у саботажі та знущанні з дивізійників, про що українські офіцери і доповіли Байєрсдорфу. Тієї ж ночі командир групи зв'язався по радіо з армійським штабом та Берліном, і вже зранку наступного дня крайсгауптманн був відкликаний зі своєї посади і доставлений у Люблін. Подальша його доля невідома. Так і закінчився цей конфлікт, жодних наслідків для начальника розвідки бойової групи не було.
Мінометники бойової групи на вправах з 50‑мм мінометом
Однак питання постачання вояків продуктами харчування залишалось одним з найголовніших. Одним з офіцерів, хто забезпечував постачання для бойової групи, був ад'ютант ваффен–оберштурмфюрер Михайло Качмар, а йому допомагали дивізійники на прізвища Ткачук і Шиналь (той самий, який зголосився добровольцем під час відправки бойової групи). Вони їздили по селах і закуповували курей, гусей, качок тощо, все, що необхідне для розширення вояцького раціону. Реквізувати продовольство суворо заборонялося, але солтис (сільський староста) був зобов'язаний показувати багатих господарів, у яких дивізійники і купували продовольство за державними цінами. Звісно, заможним польським селянам це було не дуже вигідно, бо державні ціни були значно нижчі, ніж ринкові, але що вже поробиш, коли продовольство в тебе купують озброєні люди.
Кулеметники та стрільці на позиціях під час «айнзатцу»
Загалом завдяки таким заходам вдалося суттєво поліпшити забезпечення продовольством деяких підрозділів. Недарма Лев Стеткевич згадував, що «життя на “айнзатці” плило весело. Харчі були добрі, а до цього ми одержували ще т. зв. “зацайнс”, тобто фронтовий пайок»[125]. Але в інших підрозділах ситуація була трохи гірша і проблема з харчуванням, що виникла на самому початку дій бойової групи, так і залишилася. Роман Припхан скаржився на «нерегулярний харч з військової кухні», так що їм доводилося дещо «докуповувати в населення»[126]. Отже, становище з харчуванням частин бойової групи не було стабільним. Треба додати, що типовим для німецької армії та військ СС було те, що офіцери отримували той самий пайок, що і звичайні вояки, тобто всі харчувались з одного котла, незалежно від звання.
Незадовільне забезпечення дивізійників їжею призвело до незаконних дій українських вояків під час реквізиції продовольства в польського населення. Хоча загалом взаємини дивізійників з польськими мешканцями були адекватними і великих ексцесів вдалося уникнути, проте суттєвим моментом, який їх погіршував, була «реквізиція», або «конфіскація» (щоб не сказати крадіжка), вояками продуктів харчування в польських селян. Ще раз наголосимо, що це все було суворо заборонено наказами (достатньо згадати наказ Байєрсдорфа від 27 лютого) і жорстко каралося, але повністю викорінити подібні випадки було неможливо. Це і зрозуміло, бо забезпечення вояків продовольством не можна було назвати повноцінним, адже вояк, який зголоднів, займатиметься пошуком їжі, а не виконанням бойового завдання.
Михайло Качмар, ваффен–оберштурмфюрер та ад'ютант бойової групи, був одним із тих, хто займався постачанням харчів
Зазвичай селянин ніяк не міг довести, що вояки «реквізували» в нього ті чи ті продукти, до того ж сперечатися з озброєними й обмундированими в уніформу військ СС українцями полякові було собі дорожче. Однак іноді правда випливала назовні. Найбільшого розголосу дістав інцидент з командиром 2-ї роти ваффен–оберштурмфюрером Богданом Соболевським.
Під час постою в селі Сіль вояки 2-ї роти «реквізували» (тобто банально вкрали) свиню в польського селянина. Той подав скаргу Бріштоту, який викликав до себе командира роти Соболевського і запитав, що й до чого. Соболевський відповів, що нічого не знає. Проте командир першого взводу, німець, заявив, що він разом із Соболевським якраз їли свинину. Того самого вечора, 13 березня 1944 року, «поручник Соболевський понаписував листи і в присутності сотенного писаря, стрільця Манорика, вчинив самогубство. Манорик зараз зголосив командирові. Було знайдено листа зі з'ясуванням мотиву. Виявилося, що Соболевський зробив таке з метою захисту честі старшини»[127]. Приблизно те саме написав і Михайло Длябога: «Вночі перед заладуванням (за його даними, 19 березня. — Авт.) застрелився один наш старшина. Була це дуже чесна й амбітна людина. Прізвище його вже призабув. Причиною була крадіж свині його частиною, про що він не знав, всі йому говорили про те, а він давав слово честі, що його частина цього не зробила. Потому знайшли, як свиня варилася
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бойова група «Байєрсдорф»», після закриття браузера.