Читати книгу - "Майбутнє імперії, Серена Давидова"

Вона не погодилася, але також не наполягала одразу.

— Ти знаєш, що для мене немає нічого важливішого за твоє життя, — її голос був м'яким, але твердим. Вона прагнула захистити мене не тільки від ворогів, але й від моїх власних рішень, які вважала надто ризикованими. — Тому, будь ласка, подумай ще раз, сину. Ти маєш поставити своє життя на перше місце. Всі справи можуть почекати, але якщо з тобою щось трапиться… Нам потрібен наслідник престолу. Хтось, хто зможе взяти на себе відповідальність, якщо з тобою щось станеться.

Її погляд був тяжким, немов королева вимовляла ці слова не тільки як мати, а й як лідерка, що розуміє важливість безпеки. Я не міг не погодитись, хоч і не приймав її рішення.

— Я подумаю, — відповів я, стиснувши кулаки, щоб втримати гнів. — Але, прошу, залиште мене на деякий час. Мені потрібно зібратися з силами.

Вона кивнула, але в її очах залишалася рішучість. Перш ніж вийти, вона обернулася до лікаря, що тихо стояв неподалік.

Я лежав на ліжку, намагаючись не рухатися, хоча кожен подих викликав біль у шиї. Тільки зараз, коли біль трохи вщух, я почав розуміти, як сильно хвилювався раніше.

Сумбурні спогади про напад не покидали мене.

Промова на площі, різкий звук пострілу — все це тепер було частиною кошмару, який я не міг забути.

Мати була права.

Той постріл — це було попередження, але я не міг змусити себе повністю підкоритися її вимогам.

Охорона, постійний супровід...

Це здавалося мені неприродним. Я не міг жити, будучи обв'язаний ланцюгами, під постійним наглядом. Це було б не життям, а існуванням.

Але її слова залишили слід у моїй свідомості. Вона була турботливою, як завжди, але я відчував і відстань між нами. Вона бачила мене не як людину, а як інструмент держави, як імператора, і лише це мало значення для неї.

Мені потрібно було все ретельно обдумати, але в палаці це було неможливо.

Відпочинок…

Так, це було необхідно.

Маєток в передмісті дасть мені потрібну тишу і спокій.

***

— Рюно, найближчі чотири дні не заплановано жодних важливих зустрічей? — запитав я, вириваючи себе з обдумувань і звертаючись до секретаря.

Через три тижні я вже повернувся до своїх справ, хоча мати просила ще відпочити. Та напруженість в сусідніх державах через можливу війну не дозволяла мені надовго залишатись без дій.

— Для всіх ви ще відновлюєтесь після нападу, тому всі важливі обговорення відкладені. Якщо виникне щось термінове, ерцгерцогиня допоможе це вирішити, — відповів Рюно, ретельно стежачи за моїм графіком.

— Я хочу поїхати за місто на чотири дні. Мене турбує домовленість щодо шлюбу. Напад показав мою вразливість.

— На світанку зможемо виїхати. Накажу підготувати карету.

— Я поїду верхи. — В середині березня карета може застрягти, а я не хочу просиджувати півдня, поки її дістануть.

— Але ваша величносте, це буде необдуманий крок. Ви ще не відновилися повністю.

— Рюно, не веди себе як лікар. Мені вже достатньо тих асоціацій лікарів, що постійно бігають довкола мене. Я хочу виїхати без шуму, щоб ніхто не знав, де я. Потім вже сповістити матір, коли буду далеко за містом.

— Я зрозумів вас, ваше величносте. Я зроблю все, як ви просите.

***

Маєток Браунфельд, цей затишний мисливський будинок, був розташований на північному сході від столиці. Усього сорок хвилин верхи — і ти опинявся серед дикої природи, де навіть повітря здається іншим, наповненим свіжістю лісів і полів. Сьогоднішній сонячний ранок був сповнений обіцянок гарно проведеного часу, тому, прибувши на місце, я не поспішав йти в дім.

Спів птахів манив мене на прогулянку, і я вирішив провести кілька хвилин наодинці з природою.

Пройшовши довкола маєтку, я рушив по знайомій стежці, яка вела до річки. Цей шлях був для мене особливим — тут завжди збиралися стаї птахів, і спостереження за ними приносило мені спокій. Я любив цей час наодинці з природою, коли можна було забути про всі турботи імперії і просто бути.

Але цього разу щось привернуло мою увагу. На пагорбі, здавалося, хтось був.

«Невже хтось посмів порушити мою територію?» — подумав я.

Посильний, що сповіщав про мій приїзд, повинен був все організувати так щоб ніхто не потурбував мене.

Однак, наблизившись, я побачив, що це була дівчина. І не просто дівчина, а одна з тих хто в пушу чоловіка. Невже її поява тут спланована?

Вона сиділа на землі, підігнувши ноги, і в руках тримала маленький альбом. Спокійно малювала, повністю поглинена своїм заняттям. Її поза була невимушеною, але водночас абсолютно не схожою на типові манери аристократок, які завжди намагалися виглядати елегантно. Її вдача і поведінка були іншими. Таких дівчат я ще не зустрічав.

Я змінив напрямок і пішов трохи вліво, шукаючи укриття за деревом, щоб мати змогу підійти ближче й розглянути її. І ось, стоячи серед гілок, я зміг розгледіти її обличчя. Ніколи раніше я не бачив цієї дівчини, і щось в її вигляді було дивовижним. Вона зосереджено закусила кутик нижньої губи і малювала, періодично піднімаючи погляд, щоб окинути навколишній краєвид.

Погляд її був тихим і спокійним, вона любувалася природою, що відкривалася перед нею: ліс розкидав свої гілки вдалині, річка стікала по низинах, а на полях скоро почнуться роботи, і все це разом складало гармонійний пейзаж, що зливався з її настроєм.

Кроки мого наближення залишили лише ледь чутні шуми під ногами. Я вийшов із схованки і вирушив прямо до неї, бажаючи дізнатися, хто вона, і що могло б її сюди привести.