Читати книгу - "Відьмак. Кров Ельфів"

— Зараза б це взяла, — вилаявся Коен. — Добрячих дурнів із нас зроблено, нема слів. Ех, Весеміре, що ти…

— Замовч! — гарикнув старий відьмак. — Нічого не кажи.

Найнеочікуваніше вчинив Ескель, котрий устав, підійшов до чародійки, низько нахилившись, узяв її долоню і шанобливо поцілував. Вона швидко висмикнула руку. Не для того, щоб продемонструвати злість і роздратування, але щоб перервати приємну наскрізну вібрацію, яку викликав дотик відьмака. Ескель еманував сильно. Сильніше за Ґеральта.

— Трісс, — сказав він, заклопотано потираючи паскудний шрам на щоці. — Допоможи нам. Просимо тебе про це. Допоможи нам, Трісс.

Чародійка глянула йому в очі, стиснула губи.

— У чому? У чому я маю вам допомогти, Ескелю?

Ескель знову потер шрам, глянув на Ґеральта. Біловолосий відьмак нахилив голову, заслонив очі долонею. Весемір голосно кахикнув.

У цю мить скрипнули двері, до зали увійшла Цірі. Кахикання Весеміра перетворилося на щось, схоже на задушливий, голосний вдих. Ламберт відкрив рота. Трісс стримала хихотіння.

Цірі, підстрижена й розчесана, йшла до них дрібненькими крочками, обережно підтримуючи темно-блакитну сукню, вкорочену й підігнану, але все ще зі слідами перевезення у в’юках. На шиї дівчинки блищав другий презент від чародійки — чорна змійка з лакованої шкіри, з рубіновим очком і золотою застібкою.

Цірі зупинилася перед Весеміром. Не дуже розуміючи, що робити з руками, сунула великі пальці за поясок.

— Я не можу сьогодні тренуватися, — промовила повільно й вагомо, у суцільній тиші, — бо я… Я…

Глянула на чародійку. Трісс підморгнула їй, кривлячись, наче задоволений з пустощів шибеник, ворухнула устами, підказуючи вивчене формулювання.

— Немічна! — закінчила Цірі голосно й гордовито, задираючи ніс майже до стелі.

Весемір знову закахикав. Але Ескель, любий Ескель не втратив голови, ще раз повів себе належно.

— Вочевидь, — сказав він вільно, посміхаючись. — Це, вочевидь, зрозуміло, й ми призупинимо тренування до того часу, коли неміч мине. Теоретичні уроки ми також скоротимо, а якщо ти почуватимешся зле, то ми й те відкладемо. Якщо ти потребуєш медикаментів чи…

— Я за це візьмуся, — втрутилася Трісс, також вільно.

— Ага… — Цірі тільки тепер легенько зарум’янилася, глянула на старого відьмака. — Дядю Весеміре, я попросила Трісс… То значить, пані Мерігольд, щоби… Чи… Ну, щоби вона тут з нами залишилася. Надовго. Довго. Але Трісс сказала, що ти мусиш на це дати згоду чи… Дядю Весеміре! Погодься!

— Я погоджуюся… — вичавив Весемір. — Вочевидь, я погоджуюся…

— Ми дуже раді. — Ґеральт тільки тепер відвів руку від чола. — Ми дуже раді, Трісс.

Чародійка легенько кивнула в його бік і невинно закліпала віями, накручуючи на палець каштановий локон. Ґеральт мав кам’яне обличчя.

— Ти дуже вірно і ввічливо вчинила, Цірі, — сказав він, — запропонувавши пані Мерігольд довше погостювати в Каер Морені. Я тобою пишаюся.

Цірі почервоніла, широко посміхаючись. Чародійка подала їй іще один умовний знак.

— А тепер, — сказала дівчинка, ще вище задираючи носа, — залишу вас одних, бо, напевне, ви хочете обговорити із Трісс різні важливі справи. Пані Мерігольд, дядько Весеміре, панове… Прощаюся. Поки що.

Присіла, дякуючи, після чого вийшла із зали, повільно й гідно ступаючи східцями.

— Холера, — перервав тишу Ламберт. — Подумати тільки, а я не вірив, що вона й насправді княжна.

— Зрозуміли, бовдури? — Весемір озирнувся навколо. — Якщо зранку вона надягне сукню… То щоб мені жодних тренувань… Розумієте?

Ескель і Коен кинули на старого погляди, цілковито позбавлені пошани. Ламберт відверто пирхнув. Ґеральт дивився на чародійку, а чародійка посміхалася.

— Дякую тобі, — сказав він. — Дякую тобі, Трісс.

* * *

— Умови? — явно занепокоївся Ескель. — Трісс, адже ми вже пообіцяли, що зменшимо тренування Цірі. Які ще умови ти хочеш висунути?

— Ну, може, «умови» й недоречне слово. Тож назвемо це порадами. Дам я вам три поради, а ви до тих порад прислухаєтеся. Якщо, звісно, вам важливо, щоб я тут залишилася і допомогла у вихованні малої.

— Слухаємо, — сказав Ґеральт. — Кажи, Трісс.

— Перед усім, — почала вона, злостиво усміхаючись, — потрібно урізноманітнити раціон Цірі. А особливо обмежити в ньому секретні грибки й таємні трави.

Ґеральт і Коен чудово володіли виразами своїх облич. Ламберт і Ескель — трохи гірше. Весемір не володів зовсім. «Що ж, — подумала вона, дивлячись на його смішно заклопотану міну, — за його часів світ був кращим. Лицемірство було вадою, якої належало соромитися. Щирість сорому не приносила».

— Менше відварів із таємничих зіль, — продовжувала вона, намагаючись не захихотіти, — а більше молока. Ви маєте тут кіз. Доїння — ніяке не мистецтво, от побачиш, Ламберте, миттєво навчишся.

— Трісс, — почав Ґеральт, — послухай…

— Ні, це ти послухай. Ви не піддавали Цірі різкій мутації, не чіпали гормони, не пробували еліксири і Трави. І за те я вам вдячна. Це було розсудливо, відповідально, по-людськи. Ви не скривдили її отрутами, і тим більше не можна вам тепер її скалічити.

— Про що ти говориш?

— Грибочки, чиї секрети ви так стережете, — пояснила вона, — і справді тримають дівчину в чудовій формі й посилюють її м’язи. Зілля забезпечують ідеальний обмін речовин і прискорюють розвиток. Утім, усе разом, за підтримки вбивчих тренувань, призводить до певних змін у будові тіла. У жировій тканині. Вона жінка. Якщо не калічите її гормонально, не калічте й фізично. Вона колись може на вас образитися, що ви так нерозсудливо позбавили її жіночих… атрибутів. Ви розумієте, про що я говорю?

— Авжеж, — буркнув Ламберт, нахабно роздивляючись бюст Трісс, що випинався під сукнею.

Ескель кахикнув і спопелив молодого відьмака поглядом.

— На цю мить, — повільно запитав Ґеральт, також ковзаючи поглядом по тому-іншому, — ти ж не помітила в ній нічого незворотного, сподіваюся?

— Ні, — посміхнулася вона. — На щастя — ні. Розвивається вона здоровою і нормальною, збудована, наче молода дріада, приємно бачити. Але дотримуйтеся міри в застосуванні прискорювачів, прошу вас.

— Ми дотримуємося, — відповів Весемір. — Дякуємо за пересторогу, дитинко. Що ще? Ти казала про три… поради.

— Вірно. Ось друга: не можна допустити, щоб Цірі тут здичавіла. Вона повинна контактувати зі світом. Із ровесниками. Повинна отримати відповідну освіту й підготовку до нормального життя. Нехай поки що махає мечем. Відьмачку без мутації ви з неї все одно не зробите, але відьмацьке тренування їй не зашкодить. Часи — важкі й небезпечні, вмітиме захиститися, якщо доведеться. Як ельфійка. Але ви не можете поховати її тут живцем, у цьому відлюдді. Вона повинна повернутися до нормального життя.

— Її нормальне життя згоріло разом із Цінтрою, — буркнув Ґеральт. — Але що ж, Трісс, ти, як завжди, маєш рацію. Ми вже про те подумали. Коли прийде весна, я відвезу її у храмову школу. До Неннеке, в Елландер.

— Це дуже