Читати книгу - "Оповіді визволителя"

Уже через тиждень після нашого прибуття в табір кожен мусив скласти усний іспит на знання ролі. Всі години, хвилини і секунди, коли, де і яка ціль з’явиться, відстань до неї, її швидкість і кут руху. Кожен з десятків тисяч людей знав точно наперед всі дії противника, склад його сил і засобів, всі його хитрощі.

Після теоретичного іспиту почалися практичні тренування. Спочатку кожен сам проходить все поле, відпрацьовуючи найдрібніші деталі своїх дій. Кожен танкіст в цьому випадку йде тільки пішки. Піхота також пішки, проте нібито на бронетранспортерах.

Ліворуч, праворуч, позаду тисячі людей групами йдуть кожен своїм маршрутом. Всі бубонять свої завдання. Тихо перемовляються, іноді заглядають в записи. Поки це можна робити. Танки попереду, слідом піхота, попереду розвідка, іноді «пролітають» «літаки» — льотчики з повітряної армії фронту також тут.

Наступного дня все починається спочатку, тільки цього разу йде згуртування взводів, вже перемовляються не лише екіпажі всередині «танків», а й «танки» між собою. Наступного дня все повторюється: згуртування рот. Після цього інспекторська перевірка для всіх. Тільки після цього починаються тренування на бойовій техніці. Один день ротні навчання, кожна рота окремо і без стрільби, потім батальйонні навчання, потім полкові, дивізійні, армійські і, нарешті, фронтові. Всі поля дбайливо застелений металевими сітками і арматурою, щоб танки не переорали все гусеницями. Тільки перед самими навчаннями всі ці сітки прибрали, і за пару тижнів трава піднялася: місцевість низинна, майже Полісся.

Після відпрацювання всіх завдань в одному районі йде переміщення в новий район. Так з-під Чернігова в Україні ми поступово перекочували до Білорусії і дійшли до Бобруйська, потім повернулися і все повторили спочатку, і знову повернулися.

До цього часу не тільки наш фронт відрепетирував свої завдання, а й інші також. А ось після цього були проведені всі навчання як годиться, в швидкому темпі і за участю кількох фронтів. Це були ще не навчання «Дніпро», це була лише підготовка до них, генеральна репетиція. І тільки після цього нас знову повернули в наші табори, де і відбулася заміна бойової техніки. Десятки ж тисяч солдатів йшли нашими слідами і знищували сліди тренувань, прибирали метал, закопували вирви від вибухів снарядів, збирали гарматні гільзи, шукали снаряди.

І ось тільки після цього...

6

Колона нашого мотострілецького батальйону знайомими перелісками висувалася до водного рубежу. Артилерія і авіація тим часом «готували ґрунт» для кидка першого з батальйонів. Завдання його просте: форсувати Дніпро, захопити плацдарм на правому березі для того, щоб дати можливість нашому танковому полку з артилерією переправитися, а вже слідом почнеться переправа відразу трьох армій з одночасною висадкою тактичних вертолітних десантів в тилу противника. Після переправи трьох перших армій відбудеться будівництво залізничних мостів, переправа армії другого ешелону, викидання двох повітрянодесантних дивізій в глибокому тилу противника, переправа двох інших фронтів, зустрічний бій з «Західними». А поки йде один мотострілецький батальйон.

Пошана батальйону була виявлена небувала. Шлях батальйону розчищають дві артилерійські бригади і вісім артилерійських полків, 612 гармат для одного батальйону. Крім того, прямо до берегового зрізу був висунутий танковий полк і прямою наводкою лупив по цілі на тому березі. 600 гармат і майже 100 танків для підтримки 300 бійців! Таке буває тільки на показових навчаннях в честь великого ювілею.

Наші бронетранспортери, ламаючи прибережні кущі, не зменшуючи швидкості, влетіли у воду, піднявши стовпи дрібних бризок і, немов крокодили, кинулися до ворожого берега, який окутаний димом розривів. Пні і стовбури дерев, вивернуті розривами, злітали високо в небо. Осколки снарядів сипалися безперервним дощем, іноді долітаючи мало не до середини ріки.

За планом бронетранспортери мали дійти до середини ріки, і в цей момент артилерія мала перенести вогонь в глибину, даючи можливість батальйону подолати другу половину шляху і висадити десант на берег. Бронетранспортери досягли середини, а артилерія й не думала переносити вогонь. Навпаки, темп вогню зростав. Чи то артилерійські спостерігачі проморгали, чи то батальйон хвилини на дві-три раніше в воду увійшов, проте так чи інакше пливти далі було не можна, і бронетранспортери закружляли на місці, борючись з сильною течією Дніпра і натикаючись один на одного.

Все це відбувалося прямо біля урядової трибуни. Генеральний секретар здивовано глянув на міністра оборони, а той крикнув в мікрофон щось таке, що передати на папері немає рішуче ніякої можливості, тільки від цього стрілянина моментально замовкла. Десятка три гармат безладно продовжували стрілянину, та основний хор замовк. Поступово й решта гармат невпевнено, сором’язливо змовкли.

Бронетранспортери тим часом продовжували свої піруети на воді. Командир батальйону, видно, не наважувався дати команду «Вперед», бо дідько її, артилерію, знає — замовкла, а зараз раптом знову заговорить. Та й за інструкцією він міг перетинати середину річки, лише переконавшись, що артилерія дійсно перенесла вогонь в глибину. Та артилерії потрібно дві-три хвилини на зміну прицілів, і в очікуванні цього батальйон баблявся в річці. На тренуваннях все це було так добре, а тут на тобі...

Нарешті, артилерія повільно, ніби неохоче, почала обстріл далеких рубежів, і батальйон знову рушив до берега, тільки вийти на берег жодному бронетранспортеру не вдалося. Коли-небудь я докладніше розповім про нього, про БТР-60П і його вибагливий характер, а зараз крім характеру заважало й інше. Артилерійська підготовка під час тренувань проходила досить успішно, однак зараз або наводчики хвилювалися, чи ще щось, тільки весь берегової зріз, який мусив лишатися непорушеним, був переораний і зритий вирвами. І почалася імпровізація. Командир батальйону наказав десантуватися в воду і вплав добиратися до берега. У деяких місцях було мілко, проте не скрізь. Піхота посипалася з бронетранспортерів з відчайдушним хрипким «ура». Все змішалося. Замість чіткого розгортання вийшла юрба. Грати ролі далі було неможливо, бо все було переплутаним.

Врятував ситуацію командир нашого батальйону підполковник Рубцов, згодом — полковник, начальник кафедри вогневої підготовки Київського вищого загальновійськового командного училища. Він голосно, що було сили, подав команду: «Діяти, ніби в бою!»

Військові кореспонденти на всі лади розхвалювали потім бравого командира. Особливо гасло комбата сподобалося начальнику Головного політичного управління генералу армії Єпішеву. Але комбат не прагнув справити враження. Просто він своєю командою наказав нам, переодягненим без десяти хвилин офіцерам, одягненим в солдатську форму,