Читати книгу - "Лють"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Джон тільки плечима знизував. Усе, що він робив, коли його намагалися викликати на відверту бесіду, — знизував плечима. Він так часто ними знизував, що батько казав, буцімто в нього неврологічний розлад. І можливо, йому треба призначити літій. А ще, можливо, помістити в психіатричну клініку.
— З чого все почалося? — хотіла знати його мама. Мусив бути спосіб якось виправити, покращити ситуацію, але щоб це зробити, вона мала знати, з чого все почалося. — Хто тебе на це підсадив? Скажи мені, хто тобі таке заподіяв?
Знизування плечима від Джона. Саркастичний коментар від його батька.
— То ти в нас розумово відсталий? Аутист? У цьому твоя проблема?
Почалося з травички. Зрештою, мала рацію Ненсі Рейґан, коли казала дітям: просто відмовляйтеся. Уперше Джон курнув, природно, одразу ж після похорону.
Брат Емілі, дядько Баррі, загинув у автокатастрофі на швидкісній автостраді. Раптово. Фатально. Доленосно. Баррі був товстуном, їв усе, що забажається, сигари курив, мов Фідель Кастро. Пив пігулки проти високого тиску, щодня робив собі укол інсуліну і загалом повільно, але впевненим поповзом просувався по життю до могили. Те, що його вбив водій вантажівки, який заснув за кермом, здавалося якимось дурним жартом.
Похорон відбувався спекотного весняного ранку. У церкві Джон ішов за домовиною, його кузен Вуді — поряд. Досі Джонові ще ніколи не випадало бачити, як плаче інший хлопець, тому він почувався якось дивно від того, що його двоюрідний братик-мачо, на чотири роки старший (такий крутий, що Джон і мріяти не міг колись дорівнятися до нього), розридався у нього на очах. Баррі не був йому рідним батьком. Мати Вуді розлучилася — у ті часи то був скандальний і шокуючий випадок. З Баррі вона одружилася лише два роки тому. Джон навіть не був певен, що Вуді справді доводиться йому двоюрідним братом.
— За мною, — скомандував Вуді Джону і пішов угору сходами, що вели до спалень.
Джон роззирнувся навколо, шукаючи батьків, бо з тону голосу Вуді відчув, що затівається щось недобре. Та все ж він пішов за кузеном до його кімнати, зачинив за собою двері й замкнув їх, як звелів йому Вуді.
— Паскудство. — Вуді зітхнув й опустився в крісло-мішок на підлозі.
Взяв пластмасову коробочку для плівки з-за стосу книжок на полиці в себе за спиною, з-під матраца витяг кілька клаптиків цигаркового паперу і на очах у Джона спритно скрутив косяк.
Помітивши, що Джон дивиться, Вуді сказав:
— Мені треба курнути, чувак. А тобі?
Досі Джон ніколи не курив цигарок, ніколи не вживав нічого міцнішого за сироп проти кашлю, який мати ховала у ванній, наче він був радіоактивний, та коли Вуді запропонував йому косяк, відповів:
— Круто.
Він дивився, як його двоюрідний брат втягує дим у легені й затримує його там. Коли Вуді передав Джону косяк, над верхньою губою в нього виступив піт. Він більше боявся осоромитися перед кузеном, ніж того, що коїть щось протизаконне.
Полегшення, що настало від куріння, повна розслабленість припали Джону до душі. Йому більше не було діла до того, що батько вважав його повним чмом, а мати вічно засмучувалася через нього. Після косяка ідеальність його сестри Джойс, яка в усьому наслідувала батька, вже не видавалася такою нестерпною, перебування в родинному колі сповна втішало лише тоді, коли він був під кайфом.
Коли батьки нарешті допетрали, що відбувається, то обвинуватили в усьому старого, як світ, підсудного — погану компанію. Лише одного вони не усвідомлювали: Джон Шеллі сам був поганою компанією. За кілька тижнів від незграбного задрота він еволюціонував до наркомана-курця і дуже тішився з тієї уваги, яку давала ця трансформація. Завдяки Вуді він став пацаном, у якого є що покурити. Який знав, де відбуваються круті тусовки, яких старшокласників варто покликати, бо вони приведуть з собою гарних дівок. На той час, коли йому виповнилося п’ятнадцять, він продавав новим друзям драп у сірникових коробках. А якось на родинному обіді Вуді дав йому нюхнути коксу, і після цього вороття вже не було.
У п’ятнадцять він став убивцею і отримав свій вирок.
Скільки Джон себе пам’ятав, Мері-Еліс була єдиним його другом, який не належав до кола найближчих родичів. Їхні матері по черзі через тиждень відвозили дітлахів до школи. Дітлахи сиділи на задньому сидінні й гиготіли з якихось дурниць, гралися в дурні ігри, щоб час спливав швидше. У початковій школі вони залишалися приблизно на однаковому рівні. Були розумними дітками, з тих, у кого є всі переваги. Та наприкінці дев’ятого класу все змінилося радикально. Дядько Баррі помер. Джон став ватажком поганої компанії.
— Ти змінився, — сказала йому Мері-Еліс того дня, коли він затис її в кутку біля дівчачої роздягальні. Вона міцно притискала до грудей підручники, закриваючи футболку з принтом гурту «Поліс», наче відчувала потребу захиститися. — Мені не дуже подобається та людина, на яку ти вирішив перетворитися.
Вирішив перетворитися. Наче у нього був вибір. Він не обирав свого жорсткого татуся і своєї смиканої матері, яку можна сміливо записати у винахідниці рожевих окулярів. І Джойс він не обирав, своєї ідеальної сеструхи, сучки, яка так високо піднесла планку, що Джон міг хіба що плекати надію підстрибнути на кінчиках пальців і дістатися її краю, але в жодному разі не піднятися, щоб узяти цю висоту.
Він сам це все обрав? Та в нього від початку не було ні найменшого шансу.
— Пішла ти, — сказав він Мері-Еліс.
— І тобі того самого, — відрізала вона й круто повернулася на підборах, змахнувши волоссям. Пішла, а він стояв, наче бовдур.
Того вечора він дивився на себе в дзеркало, розглядав своє жирне довге волосся, темні кола під очима, прищі на щоках і лобі. Тіло не встигало за ростом рук і ніг, які вже стали величезними. Навіть пристойно вдягнений у церкву, він був схожий на жердину, під яку підставили кілька картонних коробок. Він був чужаком у школі, не мав більше жодного справжнього друга, і в статевозрілому віці п’ятнадцяти років єдиним його сексуальним досвідом був сестрин лосьйон для рук «Джерґенз» і бурхлива уява. Дивлячись у дзеркало, Джон добре все роздивився, потім прослизнув у повітку й до блювоти нанюхався коксу.
Відтоді Джон зненавидів Мері-Еліс. У всьому поганому, що сталося з ним у житті, він звинувачував її. Він поширював про неї плітки. Відпускав на її адресу жартики, коли вона могла їх почути, щоб знала, як він її зневажає. На зборах уболівальників викрикував непристойності, коли вона танцювала на чолі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лють», після закриття браузера.