Читати книгу - "Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський"

Чекаю Вашого ласкавого пояснення — щиро вітаю.

Бруно Шульц

Дрогобич, 15 XI 1934

38

Дорогий Колего!

Вибачте мені, що так давно не писав і навіть не розквитувався за Вашого сердечного листа та надіслання 3 чисел «Kameny». Причиною того стали нервозні клопотання про відпустку, які закінчилися остаточною відмовою. Я писав і штурмував до Іґ. Ст. Віткевича, котрий робив, що міг, і до Тувіма, котрий нічого не робив. Усі зусилля виявилися марними у зв'язку з ухвалою Ради Міністрів щодо призупинення оплачуваних відпусток. Дуже мене це пригнічує, адже я вже зжився з думкою про відпустку, школу вважав чимось тимчасовим, і мені здавалося, що я не зможу повернутися до шкільних занять. Я був певний час цілковито зруйнований. Трохи мене оживив допіру приїзд маляра Яніша[147], сюрреаліста, дуже милого хлопця, котрий реставрує розписи в католицькому храмі. Він заохотив мене до малювання, чого я ось уже кілька років не робив. Це мене дещо заспокоїло. Я вибираюся тепер до Варшави, де хочу поновити клопотання про відпустку через одержання якоїсь стипендії. Не маю великих надій, але не хочу дорікати собі, що занедбав свою справу. Якби я одразу після канікул вирушив був до Варшави, може, зміг би краще допильнувати й отримати відпустку ще до тієї ухвали Ради Мін[істрів]. Я весь час нічого не писав. Тепер мене більше цікавить малярство.

Що у Вас чутно? Щоразу, коли я думаю про Вас, то співчуваю Вашій тяжкій долі, на яку Ви навіть не скаржитеся. Стільки механічної, бездушної праці для когось, хто міг би інші речі робити — то, однак, велика кривда. Її нам завдано обом.

В останньому номері Ваш дереворит дуже гарний. Чи ваш торгівець образами[148] щось Вам написав, чи надіслав гроші? Я дуже жалкую, що й тепер ми не побачимося, бо я вже вирішив поїхати до Варшави, і там чекає на мене одна особа, котру я не можу підвести. Якщо я завчасу повернуся з Варшави, то зупинюся в Судовій Вишні. Як довго Ви там залишатиметеся? Варшавської адреси я ще не можу Вам повідомити, бо не знаю, де мешкатиму. Якщо матимете щось термінове переказати мені — пишіть на адресу: Адам Важик, для Шульца, Варшава, Цегляна, 10.

Не гнівайтеся на мене, що я так довго не подавав ознак життя і занедбав Вас, і вірте, що я часто про Вас думав і потерпав од того, що не можу змусити себе писати. Бажаю Вам веселих свят і милих вихідних і обіймаю сердечно.

Ваш

Бруно Шульц

19 XII 1934

39

Дорогий Колего!

Даруйте мені моє тривале мовчання і не підозрюйте мене в жодному униканні людей та замиканні у вежі зі слонової кістки. Листа Вашого я забрав у Важика д. пізно, позаяк, потрапивши у варшавську круговерть, забув, що дав Вам цю адресу, і зовсім не бував у Важика, а він не знав, де мене шукати. Сердечно Вам дякую за пам'ять і щирі почуття. Сповідь хулігана[149] і «Kamenę» отримав. Я ще її не читав, але ліногравюри прегарні, набагато кращі, ніж пейзажні або архітектурні студії. Тут, здається, ми набагато зблизилися навзаєм. Дуже цікаві фактурні речі, які постали із пристрасті до матеріалу, майже без сюжетної лінії. Я багато дав би, щоб навчитися техніки деревориту. Я бачив зараз на виставці італійців — дереворити французьким способом 19-го століття, отже, зроблені гребінцями (штрихування), — які мені страшенно подобалися, хоча критика наша не в захопленні від цієї виставки, а особливо від графіки.

Коли я тільки-но повернувся з Варшави, мене спіткало нещастя, в дослівному сенсі: брат мій, з яким я ще попереднього дня розмовляв у Варшаві, раптово помер[150]. То була незвичайна людина, яку любили всі, хто мав із ним справу, істинно євангельської доброти, молодий, елегантний, успішний, на вершині блискучої кар'єри — він був однією з чільних постатей польської нафтової промисловості. Саме цим пояснюється те, що я не одразу написав до Вас. Мій брат утримував мій дім, тобто сестру й небожа, був годувальником цілої низки родин, які тепер опинилися без ґрунту під ногами. Тепер буде важко — сам не знаю, що робитиму.

У Варшаві я набув багатьох цікавих знайомств: Віткаци[151], Т. Бреза[152], Вітлін[153], Чехович[154], Ґомбрович[155] (чудові — Спогади періоду дозрівання!), але мої клопотання про відпустку поки що не увінчалися успіхом. Мене обнадіюють — але я не знаю, наскільки вагомі ті обіцянки.

Дуже Вас прошу, не пояснюйте собі ніколи моє мовчання браком сердечності у ставленні до Вас, образою або чимось подібним. Я не вмію розподіляти часу, поточні обов'язки цілковито мною опановують, й іноді я забуваю писати або відкладаю подумки на потім відповідь на Вашого листа. Маю уривок для «Kameny», але то виразний уривок, т[обто] уламок, а радше вступ до якоїсь не зробленої ще новели. Я надішлю його Вам негайно.

Пишу дуже мало, а власне тепер належало би більше писати та друкувати, аби щось заробити й могти утримувати дім.

На жаль, наші лотерейні квитки змарнувалися — ми навіть не повернули собі ставки. Ви розрахувалися за все, за що мали сплатити.

Ще раз прошу Вас, щоб Ви не ображалися моїм мовчанням [sic!], і запевняю Вас у своїй щирій та незмінній приязні.

Обіймаю Вас найсердечніше і прошу щиро привітати п. Яворського.

Бруно Шульц

Дрогобич, 28 І 1935

Флоріянська, 10

40

Дорогий Колего!

Пересилаю Вам малий уривочок — не знаю, чи придасться — я особисто люблю його, і знову-таки, він був би вчасним, бо власне весна іде[156].

Велике спасибі Вам за пам'ять, і не гнівайтеся, що так рідко пишу. Не гнівайтеся також, що я настільки скупий у надсиланні уривків. Просила мене і «Gazeta artystów»[157] у Кракові, і Спілка митців-пластиків у Львові, і літературний щомісячник Спілки пол. учителів — Чеховича[158] — з того усього я надсилаю тільки до «Kameny» — з уваги на Вас. Багато місяців я нічого не пишу і вичерпую вже залишки давніх рукописів.

Шкода мені Вас, що Ви так перепрацьовуєтеся. Тішуся безмірно з Вашого приїзду! Звичайно ж, поселитеся в мене — де ж би то я відпустив Вас до готелю! Навчите мене деревориту та ліногравюри.