Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

- Персі дуже довіряє «Щоденному віщуну», - в'їдливо зауважила Герміона, і всі ствердно кивнули.

- Про що ви говорите? - здивовано подивився на них Гаррі. Вони всі були якісь аж надміру обережні.

- Ти що... не отримував «Щоденного віщуна»? - нервово спитала Герміона.

- Отримував! - відповів Гаррі.

- А ти... уважно його читав? - стурбовано спитала Герміона.

- Ну, не все, - почав виправдовуватися Гаррі. - Адже про Волдеморта мали б писати на першій шпальті, правда?

Усі здригнулися при згадці цього імені, і Герміона квапливо повела далі:

- Мабуть, варто було читати ретельніше, бо там... е-е... твоє ім'я згадувалося по кілька разів на тиждень.

- Я мав би побачити...

- Якщо ти читав лише першу сторінку, то ні, - похитала головою Герміона. - Я не маю на увазі великі статті. Про тебе просто іноді згадували, немов про якийсь ходячий анекдот.

- Що?..

- Гиденько, правду кажучи, - ледве стримувалася Герміона. - Обсмоктування Рітиних нісенітниць.

- Але ж вона для них уже начебто не пише?

- Не пише, вона свого слова дотримала... щоправда, вибору в неї не було, - вдоволено додала Герміона. - Але вона дала поштовх тому, що там зараз діється.

- І що ж діється? - нетерпляче спитав Гаррі.

- Пам'ятаєш, вона написала, що ти постійно непритомнієш і жалієшся, що тобі болить шрам?

- Так, - відповів Гаррі. Він не міг так швидко забути писанину Ріти Скітер.

- Ну, а тепер про тебе пишуть як про особу, що сама себе , дурить, прагне уваги і корчить великого трагічного героя, - скоромовкою випалила Герміона, ніби вважала, що Гаррі буде не так прикро, якщо все це сказати поспіхом. - 3 тебе так єхидненько кепкують. Якщо йдеться про якусь надуману історію, пишуть: «Баєчка в стилі Гаррі Поттера», а якщо з кимось стається кумедна пригода, то додають: «Сподіваємось, у цієї особи не з'явиться шрам на лобі, бо тоді нас примусять її боготворити»...

- Я не хочу, щоб мене хтось боготворив... - із запалом почав Гаррі.

- Я знаю, - швиденько погодилася налякана Герміона. - Знаю, Гаррі. Бачиш, що вони роблять? Подають усе так, щоб тобі вже ніхто не вірив. Я можу закластися, що за цим стоїть Фадж. Вони хочуть, щоб прості чарівники вважали тебе дурненьким хлопчаком, таким собі посміховиськом, що вигадує різні безглузді історії, бо йому подобається бути відомим і він хоче, щоб так було завжди.

- Я цього не просив... і не хотів... Волдеморт убив моїх батьків! - аж захлинався Гаррі. - Я став відомий, бо він замордував мою родину, але не зміг убити мене! Кому потрібна така слава? Невже не зрозуміло, що краще б я...

- Ми знаємо, Гаррі, - запевнила його Джіні.

- І ще, звісно, там навіть не згадується про те, що на тебе напали дементори, - вела далі Герміона. - їм порадили не наголошувати на цьому. А це була б сенсація: некеровані дементори. Не повідомили навіть, що ти порушив Міжнародний статут про секретність. Ми думали, обов'язково напишуть: це б так гарно вписалося в образ дурника, що прагне слави. Мабуть, чекають, коли тебе виженуть, щоб потім перемити тобі кісточки... тобто, звісно, якщо тебе виженуть, - уточнила вона. - Насправді ж, якщо вони дотримуватимуться власних законів, тобі нічого не зроблять, бо тебе ні в чому не можна звинуватити.

Розмова знову повернулася до слухання справи, але Гаррі не хотів про це й згадувати. Він гарячково шукав іншої теми, але його врятували кроки: хтось піднімався по сходах.

- Овва.

Фред щосили потягнув за видовжене вухо. Знову щось гучно ляснуло, і вони разом з Джорджем зникли. За мить У Дверях з'явилася місіс Візлі.

- Збори закінчилися, можете йти на вечерю. Гаррі, усі аж вмирають, так хочуть тебе побачити. А хто підкинув під кухонні двері какобомби?

- Криволапик, - не змигнувши й оком відповіла Джіні. - Він завжди ними бавиться.

- Ага, - сказала місіс Візлі, - бо я вже було подумала на Крічера, він любить щось таке утнути. Не забувайте, в коридорі не можна галасувати. Джіні, що ти робила? У тебе брудні руки. Помий перед вечерею.

Джіні скривилася й пішла за мамою, залишивши Гаррі в кімнаті з Роном та Герміоною. Вони боязко поглядали на Гаррі, побоюючись, що тепер, коли всі пішли, він знову закотить істерику. Але Гаррі почувався присоромленим.

- Слухайте... - ніяково мовив він, але Рон захитав головою, а Герміона тихенько сказала: - Ми знали, Гаррі, що ти розгніваєшся, і зовсім на тебе не ображаємось, але зрозумій нас - ми справді намагалися переконати Дамблдора...

- Я знаю, - коротко мовив Гаррі.

Він вирішив перевести розмову на щось інше, щоб не говорити про директора, бо від самої згадки про Дамблдора все Гарріне нутро знову закипало від люті.

- Хто такий Крічер? - поцікавився він.

- Ельф-домовик, він тут мешкає, - відповів Рон. - Псих. Я ще такого не бачив.

Герміона відразу спохмурніла.

- Ніякий він не псих, Роне.

- Він мріє про одне: щоб його дурну голову відрізали й почепили на тарілку, як було з його матір'ю, - роздратовано випалив Рон. - Це що, нормально, Герміоно?

- Ну... це ж не його провина, що він трохи дивакуватий. - Герміона ще й досі носиться зі своєю «сечею», - закотив очі Рон.

- Це не сеча, а ССЕЧА! - обурилася Герміона. - Спілка Сприяння Ельфам-Чорноробам Англії. І не я одна така, Дамблдор теж каже, що до Крічера треба ставитися поблажливо.

- Так, так, - скривився Рон. - Ходім, бо я голодний як вовк.

Він перший вийшов на сходи, та щойно вони почали спускатися донизу..

- Чекайте! - видихнув Рон, зупиняючи рукою Гаррі й Герміону. - Вони й досі в коридорі, може, щось почуємо...

Друзі обережно визирнули через бильця. Тьмяний коридор унизу був заповнений чаклунами й чарівницями, включно з Гарріною охороною. Всі вони схвильовано перешіптувались. У самому центрі юрби Гаррі побачив масну чорну голову й гачкуватий ніс його найнеулюбленішого гоґвортського вчителя професора Снейпа. Гаррі ще дужче перехилився через бильця. Йому було дуже цікаво, що ж робить Снейп для Ордену Фенікса...

Раптом перед Гарріними очима з'явилася тонесенька струна тілесного кольору. Поглянувши вгору, він побачив на верхньому майданчику Фреда й Джорджа, котрі обережно опускали вниз видовжене вухо. Проте наступної миті усі чарівники попрямували