Читати книгу - "Момо"

- Я давненько вже спостерігаю за тобою,- казав Сірий пан,- і мені здається, що ти взагалі не знаєш, як треба гратись такою чудовою лялькою. Показати тобі?

Момо спантеличено поглянула на нього й кивнула головою.

- Хочу мати багато-багато всього,- квакнула раптом лялька.

- Ось бач, мала,- промовив Сірий пан,- вона ж сама тобі все каже. Такою чудовою лялькою не можна гратися так, як звичайно, це ж ясна річ. Та й не на те вона тут. їй безперестану треба щось пропонувати, як не хочеш, щоб тобі з нею було нудно. Ось дивись, мала!

Він підійшов до машини й відчинив багажник.

- Насамперед,- сказав він,- їй потрібно багато уборів. Ось, наприклад, чудова вечірня сукня. - Він витяг її й кинув Момо. - А ось шуба зі справжньої норки. А ось шовковий халат. Ось тенісний костюм. І лижний. І купальний. І костюм для їзди верхи… Нічна сорочка. Ось іще одна сукня. І ще одна. І ще… І ще…

Він кидав усе те в проміжок поміж Момо й лялькою, де поволі виростала чимраз більша купа.

- Отак,- сказав він і знов блідо всміхнувся.-Цим ти згаєш час, пограєшся, правда, мала? Але за кілька днів і це надокучить, так ти гадаєш? Ну гаразд, тоді треба нових речей для твоєї ляльки.

Він знов нахилився над багажником і став кидати до Момо нові речі.

- Ось, приміром, справжня маленька сумочка із зміїної шкіри, із справжньою трубочкою губної помади й пудреничкою. Ось невеличкий фотоапарат. Ось тенісна ракетка. Ось ляльковий бінокль, також справжній. Ось обручка, намисто, сережки, ляльковий револьвер, шовкові панчішки, капелюшок з пір'їною, солом'яний капелюшок, капелюшок на весну, ключка для гольфу, манісінька чекова книжка, пляшечка парфумів, сіль для ванни, дезодорант…

Він зробив паузу й допитливо поглянув па Момо, що непорушно сиділа на землі поміж усього того добра.

- Бачиш,- провадив Сірий пан,- це дуже просто. Треба мати більше й більше речей, тоді ніколи не буде нудно. Та, може, ти гадаєш, що досконала Бібігел якогось дня матиме все і тоді знову стане нудно? Ні, мала, не турбуйся. На такий випадок у нас для Бібігел є підхожий супутник.

І він витяг з багажника ще одну ляльку. Вона була така сама завбільшки, як і Бібігел, і така сама досконала, тільки це був кавалер. Сірий пан посадив його поруч з дівчинкою й Бібігел і заявив:

- Це Бубібой. Для нього теж є безліч усяких речей. А коли це все, геть усе набридне, у нас для Бібігел є приятелька - для неї маємо теж цілий гардероб, що пасує тільки їй. А для Бубібоя маємо приятеля йому до пари, а той приятель має своїх приятелів і приятельок. Як бачиш, нудьгувати ніколи не доведеться, бо так можна провадити без кінця і завжди залишиться ще щось таке, чого ти можеш собі побажати.

Кажучи це, він виймав ляльку за лялькою з багажника своєї машини, що наче був бездонний, і ставив їх довкола Момо, а вона все сиділа непорушно і злякано дивилася на Сірого пана.

- Ну,- сказав він нарешті й запахкав сигарою, пустивши густу хмару диму,- тепер ти зрозуміла, як слід гратися з такою лялькою?

- Зрозуміла,- відповіла Момо. Вона вже почала тремтіти з холоду.

Сірий пан вдоволено кивнув головою і затягся своєю сигарою.

- Ти, звісно, хотіла б залишити всі оці гарні речі собі, правда? Ну гаразд, мала, я тобі їх дарую. Ти все це матимеш - не зразу, а одне по одному, розумієш? І ще багато-багато чого. І ти за це не будеш нікому нічого винна. Ти тільки гратимешся всім цим так, як я тобі пояснив. То що ти на це скажеш?

Сірий пан очікувально усміхнувся, та дівчинка нічого не казала, а тільки поважно дивилася йому в очі, і він квапливо додав:

- Тепер тобі друзі більше не потрібні, розумієш? У тебе ж тепер досить розваг,- адже всі ці чудові речі належать тобі, і ти ж матимеш їх чимраз більше, так-бо? Тобі ж цього хочеться? Хочеться ж тобі такої чудової ляльки? Тобі її неодмінно хочеться, еге ж? [6у]

Момо невиразно відчула, що на неї чекає боротьба, навіть більше - що її вже втягнуто в цю боротьбу. Але дівчинка не знала, за що саме ця боротьба точиться і проти кого. Бо що довше слухала вона цього прибульця, то дужче їй у його товаристві ставало так, як у товаристві ляльки: вона чула голос, чула слова, але не чула того, хто говорить.

Вона похитала головою.

- Що, що? - спитав Сірий пан і високо звів брови.- Ти ще незадоволена? Ну вже й правда, що ви, нинішні діти, занадто вимогливі! Може, ти мені хоч скажеш, чого, по-твоєму, бракує цій чудовій ляльці?

Момо замислено дивилася в землю й думала.

- Мені здається,- тихо сказала вона,- здається,, що її не можна полюбити.

Сірий пан із хвилину не міг вимовити й слова. Він дивився в просторінь перед собою скляним, наче в ляльки, поглядом. Та нарешті опанував себе.

- Про це взагалі не може бути мови,- сказав він крижаним тоном.

Момо подивилась йому в очі. їй було страшно цього чоловіка - насамперед через той холод, яким віяло від нього. Та водночас - дивовижна річ! - але вона почувала й жаль до нього, хоч і не могла б сказати, через що.

- Але мої друзі…- мовила вона. - їх я люблю.

Сірий пан скривився, наче в нього раптом заболіли зуби. Та він умить опанував себе і всміхнувся - усмішка вийшла тоненька, як проріз ножем.

- Я гадаю,- вкрадливо сказав він,- що нам треба серйозно поговорити, мала, аби ти зрозуміла, що до чого.

Він дістав з кишені сірого нотатника й, погортавши його, знайшов те, що шукав.

- Тебе звати Момо, так?

Момо кивнула головою. Сірий пан згорнув нотатника, знову сховав його до кишені й, стиха крекчучи, сів поруч з Момо. Якийсь час він не казав нічого, тільки замислено пахкав маленькою сірою сигарою.

- А тепер, Момо, слухай сюди пильненько, - почав він нарешті.

Та Момо й так увесь час силкувалася слухати. Тільки слухати Сірого пана було куди важче, ніж усіх тих, кого вона вислухувала досі. Там вона щоразу немовби сама ставала тим, хто говорив,- так добре розуміла, що він хоче їй сказати й що насправді почуває. Але з