Читати книгу - "Дванадцять китайців і жінка"

І лише думаєш, що розумієшся на цьому.

Тейлер поставив склянку на стіл. Підійшов до Глорії і поклав руки їй на плечі. Обличчя його було дуже блідим.

— Ти ж прекрасно знаєш, що це неправда, чи не так? — запитав.

Вона скинула зі себе його руки.

— То ти все ще сподіваєшся, що це неправда? Хочеш зберегти рештки своєї дурнуватої гідності?

Він швидко підійшов до неї і розірвав її сукню аж до талії. Глорія відштовхнула його.

— Що ти збираєшся робити? — запитала хрипко. — Невже знову бити? Це все, на що ти здатен, еге ж? Ти не можеш узяти жінку так, як інші чоловіки, тому вдаєшся до своїх дурнуватих засобів.

Феннер підняв капелюха вище та підповз ще трохи.

Тепер Тейлер стояв нерухомо, дивлячись на Глорію. Феннер бачив, як той тремтить. Нарешті Тейлер тихо мовив тремтливим голосом:

— Я вб'ю тебе за це.

Вона хитнула головою.

— Спробуй краще мене полюбити, — сказала. Тейлер, стиснувши кулаки, підступив до неї ближче.

— Забирайся звідси! — закричав. — Забирайся звідси негайно!

Вона розщіпнула застібку на талії, і сукня впала до ніг. Повільно пройшлася каютою, прямуючи до великого дивана в кутку. Сіла, поклавши ногу на ногу, і почала розщіпати підв'язки та знімати панчохи. Потім звела погляд на Тейлера.

— Доведи мені, що я помиляюсь, — і знову захихотіла.

Феннер відповз од каюти й, похитуючись, звівся на ноги.

— Чорт забирай! — сказав придушеним голосом і побрів у напрямку готелю.

Розділ третій

Феннер саме був у майстерні Найтінґейла, спостерігаючи за тим, як маленький трунар фарбує домовину, коли зайшов Рейджер і повідомив:

— У нас є для тебе робота. Заїду за тобою сюди о восьмій.

Феннер запалив сигарету.

— Яка робота?

— Побачиш.

— Послухай, Рейджере! Так не піде. Або ти працюєш зі мною по-людськи, або йди під три чорти. То яка це робота?

Рейджер пошкрябав пальцем кутик рота.

— Треба буде доставити сюди чинків. Переправлятимемо їх сьогодні вночі.

Феннер сказав:

— Добре, я чекатиму тут.

Рейджер вийшов.

— Привітний хлопчина, — мовив Феннер. — Але мені чомусь здається, що ми з ним не спрацюємося.

Найтінґейл захвилювався:

— Ти підійшов до нього не з того боку, — похитав головою. — Він дуже небезпечний. Будь із ним пильним.

Феннер побарабанив пальцями по кришці труни.

— Я за ним добре пильнуватиму, повір мені, — відповів він, кивнув Найтінґейлові та спустився сходами. Керлі сиділа за столом, записуючи щось у гросбух. Коли Феннер проходив мимо, дівчина з надією підвела голову.

Він зупинився коло неї.

— Привіт, маленька! — сказав. — Ти сьогодні прекрасно виглядаєш!

Керлі широко розплющила великі очі.

— Таки так! — відповіла. — Але поки що мені мало користі від твоїх солодких слів.

— Не переживай. Коли нарешті буде користь, це стане для тебе сюрпризом.

Керлі гризла кінчик ручки, замислено дивлячись на нього.

— То ти вже у ділі? — запитала.

Феннер кивнув.

— Бачив Пайо?

— Так.

Керлі тяжко зітхнула:

— Правда ж, він красень?

— Я би так не сказав... Ти не забагато думаєш про нього?

Керлі зауважила з гіркотою:

— А яка різниця, що я думаю?

Зненацька Феннера осяяло. Він присів на краєчок її стола.

— Послухай-но, маленька. Невже Карлос так багато для тебе значить?

Керлі відповіла:

— Жоден чоловік не важить для мене багато. Не пхай свого носа в мої справи, гаразд? — і очі її при цьому були вельми промовистими.

Він зісковзнув зі столу.

— Добре-добре, крихітко, — сказав заспокійливо. — Не зрозумій мене неправильно. Я ж лише думав, що ти захочеш покласти кучеряву голівоньку мені на плече і повідати про всі прикрощі.

— Ти помиляєшся, — різко урвала його Керлі. — У мене нема жодних прикрощів.

Феннер знову блиснув зубами і вийшов на вулицю. От у чому річ!

Керлі «запала» на Карлоса, однак безуспішно. Справді лихо — втюритись у такого негідника, як Карлос.

Феннер довго блукав вузькими вуличками, час од часу сповільнюючи ходу, щоб зазирнути в той чи інший бар та хильнути чарочку — постійно пильнуючи, чи нема за ним «хвоста». Коли остаточно в цьому переконався, то звернув знову до центру міста.

Дійшовши до будівлі ФБР, трохи потинявся поблизу, не випускаючи з поля зору навколишні вулички; відтак пірнув у будівлю та піднявся ліфтом у місцевий відділок ФБР.

Агента звали Хосскісс. Він підвівся з-за столу і простягнув Феннерові спітнілу долоню.

Потиснувши її, Феннер важко осів у крісло навпроти. Витягнув із внутрішньої кишені піджака документи і передав їх Хосскіссу.

— Мене звати Феннер. Ось моя ліцензія на дозвіл вести приватне розслідування. Я тут у справах свого клієнта і хочу поділитися з вами деякою інформацією.

Хосскісс уважно вивчив папери, нахмурився, а потім перепитав:

— Феннер? Це той, хто розкрив справу з викраденням міс Блендіш?

Феннер кивнув.

— То було справді круто, — всміхнувся Хосскісс. — Я знав Бреннана, задіяного у тій операції, і він детально оповів мені всю цю історію. Звісно ж, радо допоможу вам, якщо зможу!

— Не можу відкрити усього, але скажу, що шукаю дівчину. До цієї справи якимось чином причетний Карлос. Я вийшов на нього за фальшивими рекомендаціями, але хочу, щоб ви про це знали, бо не бажаю проблем з вашими хлопцями. Сьогодні я вирушаю разом із Рейджером за новою партією чинків. Відпливаємо о восьмій вечора. І я подумав, що, можливо, вам варто про це знати.

Хосскісс спохмурнів.

— Чорт, здається, ви самі не розумієте, у що вплуталися. Послухайте, якщо Карлос про це дізнається, то вважайте, що ви — уже мертвяк. Цей хлопець — найнебезпечніший тип на всьому узбережжі.

Феннер стенув плечима.

— Я знаю. Ідучи до вас, був дуже обережним. Не думаю, що мене хтось вистежив. А чому ви досі не зайнялися цією бандою?

— У нас нема доказів. Нам відомо, чим займається Карлос, але ніколи не вдавалося спіймати його на гарячому. Ми маємо і гвинтокрили, і сторожові катери, що патрулюють берег, однак Карлос завжди виходить сухим з води. Одного разу нам таки пощастило його підловити, але