Читати книгу - "Небесна стріла"

Отець Бравн підняв голову і слухав дуже уважно.

— Це було так, ніби гора зникла з лиця землі, або якби з неба впав місяць; хоча я завжди знав, що частина тої скелі може впасти навіть від сильного вітру. Мене ніби щось осяяло, і я миттю кинувся до скелі, прориваючись через живопліт, ніби через павутину. До речі, насправді він був зовсім не густим, просто видавався щільним, бо через нього ніхто отак не пролазив. На березі я побачив частину скелі, яка впала; бідолаха Гарі лежав під нею, ніби розламаний човен. Одною рукою він обіймав каміння, ніби тягнучи його на себе, а поруч на піску він ще спромігся написати: «Скеля Долі впала на дурня».

— Так сталося через заповіт полковника, — промовив отець Бравн. — Дональд Дрюс не викликав довіри у батька, отож небіж вирішив зіграти ва-банк, особливо, коли дядько вирішив запросити його того ж дня, що й адвоката, та ще й прийняв так тепло. Роботу в поліції він втратив, в Монте-Карло — розорився, це був його останній шанс. А коли він дізнався, що марно вбив свого дядька, то закінчив життя самогубством.

— Зачекайте-но! — здивовано вигукнув Фінз. — Я щось не встигаю за ходом ваших думок.

— До речі, про заповіт, — спокійно продовжував отець Бравн. — Поки я не забув, або поки ми з вами не перейшли до важливіших справ. Гадаю, що випадок зі зміною прізвища лікаря можна пояснити дуже просто. Мені навіть здається, що я чув обидва прізвища. Насправді ваш доктор — це французький дворянин, маркіз де Війон. Та водночас він — затятий республіканець, тому відмовився від титулу і взяв давно забуте родинне прізвище. Громадянин Рікетті на десять днів спантеличив усю Европу.

— Що все це означає? — запитав молодий чоловік.

— Та нічого особливого, — відповів священик. — У дев’яти випадках з десяти люди міняють прізвище, маючи не надто шляхетний мотив, а наш випадок — зразок шляхетного фанатизму. Він саркастично пожартував про американців, котрі не мають імен, тобто титулів. В Англії маркіза Хартінґтона ніхто не називає містером Хартінґтоном, але у Франції маркіза де Війона завжди називають маркізом де Війоном. Ось тому він і змінив прізвище. А стосовно розмови про вбивство, то думаю, що йшлося про французький етикет. Доктор говорив, що має намір викликати Флойда на дуель, а міс Дрюс намагалася його відрадити.

— О, так ось воно що, — поволі промовив Фінз. — Тепер я розумію, що вона мала на увазі.

— Це ви про що? — з посмішкою запитав священик.

— Розумієте, — почав пояснювати молодий чоловік, — це трапилося саме перед тим, як я знайшов тіло бідолашного Гарі, і ця трагедія мене так схвилювала, що я геть про все забув. Доволі важко, знаєте, тримати у пам’яті спогад про романтичну ідилію, коли ти щойно побачив щось жахливе.

Отож, коли я йшов стежкою до будинку, то зустрів міс Дрюс з доктором Валантеном. Вона була у жалобі, а доктор і так завжди одягнений у все чорне, ніби зібрався на похорон. Однак я не можу сказати, що настрій у них був жалобний. Я ще ніколи не бачив такої щасливої пари, вони немовби випромінювали щастя. Так ось, вони зупинилися і привіталися зі мною, а потім міс Дрюс повідомила мені, що вони одружилися і живуть в маленькому будиночку на околиці міста, де доктор і надалі займається своєю лікарською практикою. Я здивувався, тому що, як мені відомо, після смерти батька увесь спадок мав перейти у власність міс Дрюс. Я обережно натякнув їй на це, сказавши, що йшов у будинок, бо сподівався її там зустріти. Вона лише засміялася і відповіла: «О, ми відмовилися від усього. Моєму чоловікові не подобаються спадкоємиці». Потім вони розповіли, що справді наполягли на тому, аби весь спадок отримав Дональд; сподіваюся, таке потрясіння піде йому на користь і він врешті-решт візьметься за розум. Узагалі-то, він не такий поганий, просто дуже молодий, а батько повівся з ним недуже мудро. Я згадую все це тому, що міс Дрюс промовила одну фразу, яку я тоді не зрозумів. А тепер мені здається, що ваші здогади близькі до істини. Під час тої розмови міс Дрюс раптом вигукнула з благородною зверхністю: «Сподіваюся, тепер цей рудоволосий дурень перестане перейматися заповітом. Мій чоловік заради своїх принципів відмовився від родинного герба та корони часів хрестоносців. Невже він вбив би мого батька через якийсь нещасний спадок?». Потім вона знову засміялася і додала: «Мій чоловік відправляє на тамтой світ лише своїх пацієнтів. Він навіть не послав своїх друзів до секретаря». Тепер мені зрозуміло, що вона мала на увазі секундантів.

— Мені це також до певної міри зрозуміло, — відповів отець Бравн. — А от що означають її слова про заповіт? Чому він цим переймається?

Фінз посміхнувся і відповів:

— Шкода, що ви не знайомі з Флойдом, отче. Знаєте, як весело спостерігати за тим, як він намагається «показаті всім, де раки зимують», — це він любить повторювати. У будинку полковника був страшенний гармидер! На похороні розгорілися такі пристрасті, майже як на кінних перегонах. Він і без причини майстер створити метушню, а тут була причина, та ще й яка! Я вам уже розповідав, як він учив садівника доглядати за садом і повчав адвоката стосовно законодавчих нюансів. Не варто навіть згадувати, що він намагався також інструктувати хірурга у всьому, що стосується лікарської справи, а оскільки хірургом виявився Валантен, то Флойд вирішив звинуватити його не лише у професійній непридатності, а й у важчих гріхах. У його рудоволосій голові з’явилася думка, що це Валантен убив полковника, і коли прибула поліція, то Флойд поводився дуже зверхньо. Можливо, у цей момент йому здавалося, що він — найуспішніший детектив, не знаю. У кожному разі, Шерлок Холмс ніколи так не пригнічував Скотленд-ярд своїм блискучим інтелектом і спостережливістю, як секретар полковника Дрюса