Читати книгу - "Книга про причини"

63. Et ipsa quidem non significatur nisi ex causa secunda quae est intelligentia et non nominatur per nomen causati sui primi nisi per modum altiorem et meliorem, quoniam quod est causati est causae iterum, verumtamen per modum sublimiorem et meliorem et nobiliorem, sicut ostendimus.

64. Intelligentia est substantia quae non dividitur.

65. Quod est quia si non est cum magnitudine neque corpus neque movetur, tunc procul dubio non dividitur.

61. А це тому, що оповідь постає не інакше, як через мовлення; а мовлення — через розуміння; а розуміння — через мислення; а мислення — через розважання[110]; а розважання — через чуття. Перша ж причина — понад усіма речами, бо вона — їхня причина. Тому й виходить, що вона не підлягає ні чуттю, ні розважанню, ні мисленню, ні розумінню, ні мовленню; а отже, її не оповісти.

62. І знову кажу, що річ є або чуттєва і підлягає чуттю, або предмет розважання і підлягає розважанню; або непорушна і стала за єдиним укладом і є умоглядною, або змінна і знищенна, підлегла породженню та знищенню, — і підлягає мисленню. А перша причина — понад умоглядними, віковічними речами, і понад речами знищенними; тому її не досягає ні чуття, ні розважання, ні мислення, ні розуміння.

63. І хоча вона знаменується через другу причину, якою є ум, проте іменем свого першого спричиненого іменується не інакше, як у кращий і вищий спосіб; адже те, що належить спричиненому, належить і причині, однак у возвишеніший, кращий і благородніший спосіб, як ми й показали.

64. Ум — це субстанція, яка не ділиться[111].

65. А це тому, що, оскільки він ані не має величини, ані не є тілом, ані не рухається, то, без сумніву, не ділиться.

66. Et iterum omne divisibile non dividitur nisi aut in multitudinem aut in magnitudinem aut in motum suum.

67. Cum ergo res est secundum hanc dispositionem, est sub tempore, quoniam non recipit divisionem nisi in tempore. Et intelligentia quidem non est in tempore, immo est cum aeternitate; quapropter facta est altior et superior omni corpore et omni multitudine. Quod si inveniatur in ea multitudo, non invenitur nisi quasi res existens una. Cum ergo intelligentia sit secundum hunc modum, penitus divisionem non recipit.

68. Et significatio [quidem] illius est reditio sui super essentiam suam, scilicet quia non extenditur cum re extensa, ita ut sit una suarum extremitatum secunda ab alia.

69. Quod est quia quando vult scientiam rei corporalis […] non extenditur cum ea, sed ipsa stat fixa secundum suam dispositionem; quoniam est forma, a qua non pertransit aliquid. Et corpora quidem non sunt ita.

70. Et significatio […] quod intelligentia non est corpus neque dividitur eius substantia et operatio eius, est quod utraeque sunt res una. Et intelligentia quidem est multa propter bonitates quae adveniunt ei a causa prima. Et ipsa quamvis multiplicetur per hunc modum, tamen quia appropinquat uni, fit unum et non dividitur. Et intelligentia quidem non recipit divisionem quoniam est primum creatum quod creatum est a causa prima, et unitas est dignior ea quam divisio.

71. Iam ergo verificatum est quod intelligentia substantia est quae non est cum magnitudine neque corpus neque movetur per aliquem modorum motus corporei: quapropter facta est supra tempus [et cum aeternitate], sicut ostendimus.

72. Omnis intelligentia scit quod est supra se et quod est sub se: verumtamen scit quod est sub se quoniam est causa ei, et scit quod est supra se quoniam acquirit bonitates ab eo.

66. Знову-таки, все подільне ділиться лише завдяки множині або величині, або своєму рухові.

67. Отож коли річ — такого укладу, то вона підлягає часові, бо лише в часі приймає поділ; а от ум — не в часі, а радше разом із вічністю; тому-то він постає величнішим і вищим за всяке тіло і всяку множину. А якби й знайшлася в ньому множина, то лише як єдина річ. Отже, оскільки ум є саме таким, то він цілковито не приймає поділу.

68. І засвідченням цього є його повернення до власної сутності: він-бо не простягається разом із протяжною річчю так, щоб один його край різнився від іншого.

69. А це тому, що коли воліє знання тілесної речі, то не простягається разом із нею, а зостається непорушним згідно зі своїм укладом; бо він — форма, в якій ніщо не проминає. А от тіла — не такі.

70. І засвідченням, що ум не є тілом, ані що його субстанція та його чин не діляться, є те, що обидва є чимось одним. Та все ж ум є множиною через блага, які надходять до нього від першої причини. І хоча