Читати книгу - "Анабазис. Похід 10000 еллінів"

/21/ Еллінські стратеги відійшли і радилися між собою; невдовзі вони узгодили відповідь, і Клеарх сказав: «Ми не збиралися воювати з царем, а так само і в похід ми пішли не супроти нього. Тобі ж добре відомо, що Кір вигадував усілякі підстави, аби застукати вас зненацька і привів нас сюди. /22/ Коли ж ми побачили його в небезпеці, то посоромилися перед богами і людьми кидати напризволяще людину, яка раніше зробила нам стільки добра. /23/ Тепер, оскільки Кір помер, у нас немає жодних підстав, задля яких ми почали б війну з царем або плюндрували б його країну, а самого царя намагалися б убити. Ми сповнені бажання повернутися на батьківщину, аби лишень ніхто не заважав нам у цьому. Проте, коли ж хто-небудь зазіхатиме на наше життя, ми з божою поміччю дамо належну відсіч. А за будь-яке добродіяння, вчинене нам, ми віддячимо таким же добром». Так сказав Клеарх. /24/ Вислухавши його, Тіссаферн відповів: «Я так і передам цареві і повідомлю вам його відповідь. А поки що до мого повернення угода про перемир’я залишиться чинною, і ми забезпечимо вас провіантом».

/25/ Наступного дня він, одначе, не з’явився, що стурбувало еллінів. Але на третій день він прибув і говорив, що домігся у царя дозволу супроводжувати еллінів на батьківщину, хоча багато хто й наполягав на протилежному, мовляв, таке не личить цареві і не слід потурати тим, хто пішов на царя війною. /26/ Насамкінець Тіссаферн сказав: «Тепер вам можна взяти з нас клятву у тому, що ми без будь-яких підступів вестимемо вас дружньою країною і супроводжуватимемо вас аж до Еллади, надаючи вам змогу запасатися провіантом на ринку. А там, де незмога буде щось купити, ми дозволимо вам брати провіант з навколишніх місць. /27/ А ви, своєю чергою, повинні поклястися у тому, що ваш похід насправді буде мирним, і там, де взагалі буде відсутній ринок, ви без якогось грабежу братимете їжу і питво, а де можливо, будете купувати продовольство за гроші». Тож так і було вирішено і складено обопільну клятву, Тіссаферн і брат царевої дружини обмінялися рукостисканнями правої руки із еллінськими стратегами та лохагами. Після цього Тіссаферн сказав: «Тепер я повернуся до царя і після схвалення царем угоди споряджуся і прийду і поведу вас до Еллади, а потім сам подамся у підвладну мені область».

/1/ Відтак елліни й Аріей, розташувавшись табором поблизу один від одного, чекали Тіссаферна понад 20 днів. Упродовж цього часу до Аріея прибули його брати й інші родичі, а до його наближених — кілька персів. Вони підбадьорювали їх, запевняючи, що цар обіцяє помилувати як за його похід спільно з Кіром супроти нього, так і за інші випадки у минулому[104]. /2/ Після цього наближені Аріея почали відкрито цуратися еллінів, що не сподобалося останнім, і вони приходили до Клеарха і відверто висловлювали йому та іншим стратегам свої підозри: /3/ «Чому ми зволікаємо? Хіба ж не зрозуміло, що цар насамперед хотів би знищити нас, щоб і для решти еллінів було наукою те, як зазіхати на царський трон? Нині йому вигідне наше тупцювання на місці, бо ж його війська розпорошені. Та як тільки він збере їх докупи, тоді не омине нагоди перебити нас. /4/ Можливо, десь інде він вже або перекопує шлях, або зводить упоперек нього мури, аби тільки не дати нам пройти. Бо ж із якого дива він допустить, щоб ми, вернувшись преспокійно до Еллади, розповідали б про те, як наше дрібне військо перемогло царя біля самих його дверей і як ми пішли, глузуючи з нього?» /5/ Клеарх відповідав тим, хто від неспокою так говорив: «Я поділяю вашу тривогу і роблю висновок, що коли ми зараз підемо, то поміркують, ніби у нас якісь войовничі наміри і ми порушуємо угоду. Тоді ніхто не дозволить нам купувати провіант і нам нізвідки буде запасатися ним. До того ж ми залишимося без провідника. Тож якщо вчинимо так, то Аріей не забариться покинути нас і ми втратимо останніх друзів, а ті, які раніше були нашими друзями, стануть нашими ворогами. /6/ Мені невідомо, чи є на нашому шляху бодай якась річка, яку можна переходити вбрід, але ж ми бачили, що Євфрат в разі перешкоди з боку ворогів перейти неможливо. А ще ж від нас утекла вся кіннота, у той час як у ворогів вона дуже численна та боєздатна. Тож у разі перемоги — якої шкоди ми заподіємо ворогові? А в разі поразки загинемо всі. /7/ Зрештою, зважмо і на те, що цар, розпоряджаючись стількома силами, навряд чи складав би клятву і подавав би свою праву руку, аби постати порушником і злочинцем перед богами, еллінами та варварами». І таке й подібне до цього він говорив досить часто.

/8/ Тим часом прибув Тіссаферн зі своїм військом, мабуть, маючи на меті прямувати додому, а також Оронт зі своїми бойовими силами. /9/ Він віз із собою також доньку царя, з якою побрався. Звідси вони рушили в дорогу, причому вів Тіссаферн, і він надавав військам можливість купувати провіант на ринку. Разом із Тіссаферном й Оронтом ішов Аріей з варварським військом Кіра і ставав табором вкупі з ними. /10/ Елліни ж, остерігаючись їх, рухалися зі своїми провідниками окремо, і табір вони розбивали осторонь, на відстані парасанга, а то й більше. Обидві сторони з підозрою ставилися одна до одної, немов вони були ворогами, і це лише посилювало ворожнечу. /11/ Подеколи під час збирання в одному і тому ж місці дров, корму для худоби та іншого такого вони затіювали один з одним бійку, і це ще дужче спричинилося до