Читати книгу - "Смерть у Бреслау"

— От я й веду. Почав з вас.

У кімнаті залунав щирий сміх Мокка. Анвальдт несміливо йому вторував. Форстнер безуспішно прислухався крізь стіну.

— Ти мені подобаєшся, синку, — Мокк допив чай. — Якщо в тебе виникнуть якісь проблеми, дзвони до мене о будь-якій порі, вночі чи вдень. У мене знайдуться лещата майже на кожного в цьому місті.

— А на мене ще ні? — Анвальдт ховав до гаманця елегантну візитку.

Мокк підвівся, подаючи цим знак, що вважає розмову завершеною.

— Саме тому я тебе ще люблю.

Кабінет Мокка був єдиним (якщо не рахувати кухні) приміщенням у його п’ятикімнатному помешканні на Редіґер-пляц 1, вікна якого виходили на північ. Улітку лише тут відчувалася приємна прохолода. Кримінальний директор саме впорався з обідом, який йому принесли з ресторану Ґраєка, відокремленого від його кам’яниці подвір’ям. Він сидів за письмовим столом і пив холодне пиво Газельбаха, яке щойно витяг з комірчини. Як завжди, попоївши, він курив і читав книжку, навмання вибрану з полиці. Цього разу він вибрав томик забороненого автора, «Психопатологію повсякденного життя» Фройда. Він читав розділ про обмовки й поволі поринав в омріяну дрімоту, аж раптом усвідомив, що сьогодні сказав Анвальдтові «мій сину». Це була обмовка, такого з Мокком ще не траплялося. Він уважав себе дуже потайною людиною, а під впливом Фройда гадав, що саме обмовки відкривають наші приховані потреби й бажання. Найбільшою мрією Ебергарда був син. Він розлучився з першою дружиною після чотирьох років шлюбного життя, коли вона зрадила його зі служником, бо вже не могла стерпіти чимраз брутальніших звинувачень у безплідності. Потім мав багатьох коханок. Коли б якась із них завагітніла, він одружився б із нею, не вагаючись. На жаль, чергові коханки покидали похмурого невротика і йшли до інших, створюючи з ними більш чи менш щасливі родини. Усі вони мали дітей. Мокк у свої сорок років усе ще не вірив у власне безпліддя, він і далі шукав матір для свого сина. Нарешті знайшов колишню студентку медицини, чия родина зреклася її через нешлюбну дитину. Дівчину відрахували з університету й вона стала утриманкою одного багатого скупника краденого. Мокк допитував її в певній справі, до якої той барига був уплутаний. За кілька днів Інґа Мартенс переїхала до помешкання на Цвінґер-штрасе, яке Мокк винайняв для неї, а барига, потому як поліцейський схопив його в «лещата», вельми охоче перебрався до Леґниці, забувши про свою коханку. Мокк почувався щасливим. Приходив до Інґи щоранку на сніданок після інтенсивних вправ у басейні, який знаходився в сусідньому будинку. За три місяці щастя досягло зеніту: Інґа була вагітна. Мокк вирішив одружитися вдруге, повіривши в старе латинське прислів’я, що кохання перемагає усе, amor omnia vincit. Через кілька місяців Інґа покинула помешкання на Цвінгер-штрасе й народила другу дитину від свого викладача, доктора Карла Майсснера, який тим часом розлучився й одружився зі своєю давньою коханкою, а Мокк зневірився у високих почуттях. Він покинув ілюзії й оженився з багатою бездітною данкою, своєю другою й останньою дружиною.

Спогади кримінального директора перервав телефонний дзвоник. Він зрадів, почувши Анвальдтів голос.

— Я дзвоню, користуючись вашим ласкавим дозволом. У мене тут проблеми з Вайнсберґом. Його звуть тепер Вінклер і він удає, що нічого не знає про Фрідлендера. Відмовився зі мною розмовляти й ледь не нацькував на мене собак. У вас є «щось» на нього?

Мокк замислився рівно на хвилину.

— Мабуть, що так. Але це не телефонна розмова. Прийдіть до мене за годину. Редіґер-пляц 1, квартира шість.

Він поклав слухавку й набрав номер Форстнера. Потому як колишній асистент озвався, він поставив йому два запитання й вислухав вичерпні відповіді. За мить телефон знову задзеленчав. Голос Еріха Крауза поєднував у собі дві протилежні інтонації: шеф Гестапо одночасно запитував і наказував.

— Мокку, хто такий цей Анвальдт і що він тут робить?

Ебергард ненавидів цей нахабний тон. Вальтер Пйонтек завжди принижено прохав про інформацію, хоча й знав, що Мокк не може йому відмовити, натомість Крауз брутально її вимагав. Хоча він і працював у Бреслау лише тиждень, за брак такту багато хто його вже щиро ненавидів. «Парвеню, вискочка із задрипаних Зомбковиць», — шипіли шляхетні бреславські аристократи.

— Ви там що, заснули?

— Анвальдт — агент Абверу, — Мокк був готовий до запитання про нового асистента. Він знав, що сказавши правду, наразить берлінця на небезпеку. Така відповідь одночасно захищала Анвальдта, оскільки шеф бреславського Абверу, сілезький аристократ Райнер фон Гарденбурґ, ненавидів Крауза. — Він розробляє польську розвідку в Бреслау.

— Навіщо ви йому потрібні? Чому ви не поїхали у відпустку згідно із графіком?

— Мене затримала одна приватна справа.

— Яка?

Крауз понад усе цінував військові марші й усталене сімейне життя. Мокк відчував огиду до цього чоловіка, який ретельно й методично змивав з рук кров в’язнів, котрих він особисто катував, а тоді спокійно сідав з родиною до обіднього столу. Наступного дня свого урядування Крауз власноруч закатував одного одруженого в’язня, який не хотів розповісти, де зустрічався зі своєю коханкою, працівницею польського консульства. Потім вихвалявся перед усім управлінням поліції, що він ненавидить подружні зради.

Мокк глибоко вдихнув і завагався:

— Я залишився через знайому... Але прошу вас бути делікатним... Ви ж розумієте, як воно буває...

— Тьху, — засопів Крауз. — Не розумію.

Хряснула кинута з розмаху