Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"

Всі стояли, як зачаровані, і дивилися вгору. А там, на зеленкуватому плато, з’явилася нова постать, найменша з усіх. Вона розбіглася і щосили штовхнула найбільшу.

— Стережися! — раптом пролунав голос, і чугайстра щось відкинуло та штовхнуло об стіну.

Він устиг побачити злякане обличчя русалинки та злидня, який пролетів повз нього до краю виступу. Це Рутенія відштовхнула Віта, і злидню не вдалося його скинути. Тепер злидень висів на мотузці.

— Допоможіть… — почулося знизу тихе і здавлене.

— Допоможіть йому! — ущипливо мовив Віт. — Як скидати нас у прірву, то залюбки, а як сам у халепі, то допоможіть? Дзуськи! Виси тут собі досхочу!

— Допоможіть! Я задихаюсь… — знову почулося знизу.

— Віте… — сказала Рута.

— Гаразд, — мовив Віт і підняв злидня на виступ.

Той закашлявся. Коли ж прийшов до тями, став розтирати руками шию.

— Гляньте-но, тут якийсь слід! — вказав на стелю Віт.

— Так, схоже на відбиток руки, — задумалася Рутенія. — А підніми-но цього догори. Хай прикладе свою руку!

Чугайстер підхопив Бося, і підніс до стелі. Той приклав руку, і відразу ж заволав: «Ой, пече!» Зелені плями зібралися навколо його руки, і тепер стеля палала полум’ям.

— А, може, всі по черзі спробуємо? — запропонувала Дзеванна, і Віт простягнув свою руку догори.

Він теж відсахнувся — його щось вкололо, з руки йшла кров. Тоді підійшла Дзеванна, її Віт легко підняв, і вона болісно зойкнула:

— Холодно!

Чугайстер запитально подивився на Рутенію. Та кивнула головою, і він теж підняв її до стелі. Рута приклала руку і… нічого не відчула. Ні жару, ні болю, ні холоду. Камінь як камінь. Вона здивовано забрала руку, і Віт опустив Руту донизу.

На стелі щось відбувалося. Зелені плями знову здійняли безладний рух, потім злилися в одну велетенську пляму. Ця пляма відірвалася від стелі і почала опускатися на Рутенію. Та спробувала відійти — пляма перемістилася також.

Рута чекала. Пляма наблизилась, зупинилася над головою. Рута відчула холод, а потім різкий біль: це пляма накрила її з головою й оповила зеленим світлом. Вона не могла ворухнути ані рукою, ані ногою. Раптом все припинилося. Рутенія подивилася на друзів, які стояли, теж нічого не розуміючи. Заплющила очі і побачила…

…сходи, що тягнуться донизу, лабіринти ходів, безліч печер, безліч шляхів — і лиш один, той, що потрібен їм, вів до підземної річки і світився червоним.

— Гайда за мною! Я зрозуміла! — сказала Рута. — Я маю карту. Вона в голові! Коли я заплющую очі, я бачу куди треба йти, — пояснила вона.

Віт занепокоївся:

— Рутеніє, дно дуже далеко! Ми будемо дуже довго йти!

— Дно нам не потрібне. Тут повно різних ходів, як у мурашнику. Нам треба знайти той, що приведе нас до річки, яка тече під Корсунем.

— То це, мабуть, в цю річку потрапив ваш зниклий товариш? — спитав Віт у Бося.

Той удав, що не почув. Він був ображений на весь світ, і на рахманів зокрема, які дали мапу цій ненависній істоті. А мали ж дати йому!

Рутенія ж вела всіх далі, і дорогою вивчала підземелля: вони простягалися під усією Укранією, мали безліч входів і виходів, дуже багато рівнів. А ще були місця, які не можна було розгледіти. Плями.

— Ми прийшли. — Рутенія зупинилася навпроти діри у стіні.

Віт запропонував перепоїсти і перепочити, що було одностайно підтримано, навіть злиднем. Він сердито жував свій окраєць хліба, відсівши від чугайстра, наскільки дозволяла мотузка.

Рутенію непокоїла мапа. Поки вони спускалися, все було ніби гаразд. Але тепер на їхньому шляху лежали три темні плями. Вона поділилася своїм занепокоєнням з Бітом і Дзеванною.

— А чи є інший шлях до річки? — спитала Дзеванна.

— Ні!

— То чого думати? Йдемо, як йдеться, а там життя покаже! — сказав Віт.

Думка була слушна, тому після короткого перепочинку рушили далі. Рута продовжувала вивчати мапу: раптом та принесе ще якісь новини? До першої