Читати книгу - "Поки Бог спить"

— Я повбиваю їх усіх! — Данько схопився на ноги.

— Не гарячкуй, — Боримир стиснув лікоть хлопця. — Помститися ти не зможеш, бо загинеш раніше, ніж вихопиш меч із піхов. Краще подбай про гідний похорон Левка Вишатича, царство йому небесне.

— Обов'язково… Боярине Боримир, візьміть мене за меченошу до себе! Я не хочу повертатися!

— Добре, Данько, добре…

— І все одно, я їм відплачу! — поклявся Данько, коли Убийвовк відійшов від нього.

Земля та тече молоком та медом. Нехай же стануть воїнами ті, хто раніш був грабіжником, воював проти братів та соплеменників.

Темінь впала на передмістя Царгорода, столиці Візантії. В Німецькому кварталі не було видно жодного вогника; і лихо тому, хто з'являвся у такий час на вулиці, — грабіжники заполонили велике місто. Який же сміливець з'явиться о цій порі там, де навіть удень префект воліє не потикатися?

Та ні, сміливець є! Ось він, стиха лаючись, під'їжджає до стін монастиря і, не злазячи з коня, грюкає у ворота. Рука у подорожнього важка; заспаний вартовий без зайвих слів упускає його. Монастир слугує притулком для всіх: убогих, хворих, мандрівників — хто потребує допомоги.

Але гість не шукає місця для ночівлі. Він шукає абата Алоїзіо, бо, бачте, має до нього пильну справу.

За кілька хвилин гість уже у келії згинається у шанобливому поклоні.

— Не нам, не нам, а імені Його!

— Амінь. Хто ви, брате?

— Я комтур Конрад Гуннар. Прибув до фамільяра[32] Алоїзіо з листом від магістра Раміреса Меркадо, — і передає ченцеві сувій, скріплений печаткою.

— Боже правий, та на вас кров!

— Не хвилюйтесь, святий отче! Це кров якоїсь наволочі, що здумала ображати славних воїнів Христа. Мене попросили втрутитися, і я з радістю допоміг!

— Похвально, мій сину, похвально! Ви справжній лицар!

Поки абат читає, гість терпляче чекає, поштиво схиливши голову.

Святий отець худий, а у своєму чорному вбранні здається ще худішим. Рудувата борідка. Обсмалене вітром пустелі обличчя вказує на те, що абат не сидить сидьма у чотирьох стінах обителі. Тримається святий отець гордовито й незалежно, видно, знає собі ціну.

Приїжджий — германець, велетень із русявим волоссям до плечей. Він у лицарських обладунках; білий плащ із червоним хрестом вигідно підкреслює стрункість його статури.

Брат Алоїзіо ознайомився уважно зі змістом листа і жестом запропонував комтуру сісти.

— Як доїхали, брате?

— Милістю Божою, добре. — Гість примостився на лаві.

— У листі написано, — пильно глянув фамільяр Алоїзіо в очі співбесіднику, — що ви, брате, належите до відомого роду Гуннарів?

— Мій батько справді є графом Саксонії. Я успадкував цей титул, але не більше, — недбало відповів Конрад.

— Так-так, — ледь помітна посмішка промайнула на губах абата. — У Саксонії про ваших, брате, предків згадується у багатьох баладах. Ось, наприклад, «Ночівля Відікінда». — Абат наспівує зовсім неголосно:

Комтура не вразив ані спів абата, ані слова пісні. Зовні він залишався незворушним, хоча деінде це могло бути сприйнято як кревна образа.

— Це правда. Мій далекий предок чинив Карлу Молоту[33] шалений опір. Бився до останнього подиху за віру у Валгалу, на відміну від герцога Відікінда, який схилився перед непереможним франком, як трава перед вітром. Але мої пращури були не тільки запеклими язичниками, а й славними визволителями Гробу Господнього, непохитними Христовими слугами у пісках Леванту і ретрських лісах[34].

Певно, поведінка графа Гуннара сподобалась брату Алоїзіо.

— Ніхто не заперечує заслуг вашого роду перед Святим Хрестом. Вашу службу на благо лицарів Храму оцінено належним чином. Більше того, — святий отець зробив значущу паузу, — саме вам належить зробити ордену тамплієрів важливу послугу. Ви чули останні вісті з Леванту?

— Правду кажучи, ні. Подейкують, що там дуже кепсько…

— Не те слово — «кепсько»! Вкрай погано! Король Болдуїн Єрусалимський втратив Святе Місто і три чверті королівства, так щедро свого часу полите шляхетною кров'ю, — святого брата взяло за живе. — А володарі європейські і бровою не повели. Неквапом готують черговий похід, і їм навіть на руку наші поразки. А як же, стануть новітніми визволителями Гробу Господнього та приберуть Єрусалим до своїх рук!

— Це невиправдана самовпевненість! — згодився Конрад.

— Справа не тільки у чиїйсь самовпевненості! — піднявся абат. — Клятий Саладин розвинув таку кипучу діяльність, що незабаром утілить у життя своє гасло: «Франки, забирайтеся геть!» Особливо