Читати книгу - "Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України"

2) обираючи додаткове покарання винному, суд має враховувати, що останнє може бути як обов’язковим, так і факультативним. У зв’язку із чим суд повинен точно встановити вид додаткового покарання;

3) якщо додаткове покарання є обов’язковим, то суд за загальним правилом повинен його призначити винному (за винятком тих випадків, що передбачені в ст. 69 КК України);

4) доцільність призначення факультативного додаткового покарання вирішується судом з урахуванням обставин конкретної справи, даних про особу винного з обов’язковим обґрунтуванням у вироку;

5) якщо в санкції передбачено декілька видів обов’язкових додаткових і (або) факультативних додаткових покарань, то суд, призначаючи покарання за один злочин, може до основного покарання приєднати одне чи кілька додаткових покарань у випадках та порядку, передбачених чинним КК України;

6) суд має враховувати, що деякі види додаткових покарань можуть призначатися також і в тих випадках, коли вони в санкціях не передбачені (ст. 54, 55 КК України). І тоді їх межами виступають межі, установлені в статтях Загальної частини КК для даного виду покарання.

Досліджуючи види та зміст санкцій, установленому чинному кримінальному законодавстві, треба розглянути питання про їх обґрунтованість і досконалість, оскільки останні виступають передумовою призначення справедливого й обґрунтованого покарання винному.

Безумовно, проблема ефективності санкцій — це "проблема велика й складна, яка вимагає серйозних зусиль криміналістів, проблема, багато в чому зовсім не досліджена”[140]. У теорії кримінального права щодо питання конструювання санкцій і їх критеріїв учені висловлювали різні думки. Так, на погляд М.І. Ковальова, санкції повинні відповідати ступеню небезпечності діяння з точки зору кримінальної політики, моралі, правосвідомості, бути внутрішньо узгодженими між собою[141]. На його думку, межі санкції залежать від широти диспозиції кримінально-правової норми. Цієї ж позиції дотримувався і П.П. Осипов[142]. М. Кондрашов писав, що законодавче конструювання меж санкцій обумовлено об’єктивними процесами, об’єктивними обставинами: змінами в соціальній і політичній обстановці, набутим досвідом боротьби зі злочинністю, даними судової практики, результатами наукових досліджень[143]. А.М. Ігнатов стверджував, що оптимальні розміри санкцій визначаються на основі ступеня суспільної небезпечності й поширеності діяння, об’єктивних і суб’єктивних ознак злочину, ступеня суспільної небезпечності особи злочинця, рівня суспільної правосвідомості[144]. А.П. Козлов і В.І. Зубкова головним критерієм конструювання санкцій визначають важливість і цінність суспільних відносин, поставлених під охорону кримінального закону, які виступають об’єктом злочину[145]. На думку О.Г. Фролової, "в основу побудови кримінально-правових санкції повинно бути покладено дотримання принципів законності, рівності громадян перед законом, справедливості, демократизму, гуманізму, диференціації відповідальності та індивідуалізації покарання"[146].

Не применшуючи значення наведених критеріїв, слід сказати, що побудова санкцій залежить від безлічі чинників, серед яких перш за все, на нашу думку, необхідно відзначити такі.

По-перше, конструювання санкції зумовлено змістом диспозиції кримінально-правової норми, оскільки санкція, будучи тісно пов’язаною з диспозицією, повинна точно відтворювати всі її особливості й повністю їй відповідати, тобто об’єктивно відображати ступінь тяжкості вчиненого й особливості суб’єкта злочину. Адже саме в характері й розмірі покарання, передбаченого в санкції, знаходить вираз ступінь небезпечності діяння, його тяжкість[147]. Тому склад злочину, визначений у диспозиції кожної конкретної статті Особливої частини КК України, виступає підставою визначення меж санкції[148], виражаючи при цьому типовий ступінь тяжкості злочину. А санкція, у свою чергу, "за своєю суттю являє законодавчу оцінку небезпечності діяння, що передбачене в конкретній нормі"[149]. Саме через це в санкції статті повинні знайти відбиття всі особливості конструювання ознак складу злочину: ступінь формалізації ознак, наявність оцінних категорій, привілейованих або кваліфікуючих ознак. У зв’язку з цим справедливо зазначають М.І. Ковальов і А.П. Козлов, що чим вища формалізованість диспозиції, тим меншим має бути розрив між мінімумом і максимумом санкції. А чим більша диференціація ознак у диспозиції, на їх думку, тим ширшими повинні бути межі санкції[150].

По-друге, при визначенні меж санкції кваліфікованих чи привілейованих складів злочинів законодавець має виходити з передбачених у КК меж санкцій основних складів злочинів[151]. Водночас при формуванні