Читати книгу - "Списоносці"

Мені хочеться побути з дівчиною наодинці, і я не можу дочекатися, коли вийде стариган. Щоб заспокоїти барона, я висловив свою солідарність з ним, сказав, що підтримую його політичні погляди.

— А щодо нашої суперечки про маєток у Каполнаші, — промовив я стримано, — то я згоден з вашими міркуваннями. Я дам вказівку своєму юрисконсульту, щоб він підготував проект угоди і ознайомив вас з ним.

Редеї зупинився. Він погладив свої пишні, хвацько закручені догори вуса і з-під навислих брів витріщив на мене очі. І раптом розсміявся гнів неначе рукою зняло — так вплинули на нього мої слова, що я відмовляюсь од Маєтку, в Каполнаші на його користь.

— Ти це серйозно? — поцікавився Редеї, ставши переді мною і люб'язно дивлячись на мене.

— От моя рука, Денеше…

Правда, Редеї тоді не зрозумів, чому це я став таким великодушним, чому так легко відмовився од спірної каполнашської ріллі. Я знав, що вона знову буде моєю, бо вирішив

Нарешті, зоставшись з дівчиною наодинці, я сів біля неї. Її анітрохи не здивувало, що нас залишили самих. У баронів Редеї часто нехтували звичаями вищих кіл. Магді минуло двадцять років. Вона була струнка, трохи вища за мене. Своє темне волосся заплітала в пишні коси. Довгасте личко було по-циганському смуглим. В очах, які то розширювалися — полум'яніли, то звужувалися — ставали колючими, грали вогники. Дівчина не гірше за чоловіка могла осідлати коня, фехтувати, стріляти і навіть відмовитися од балу на користь полювання. В день мого приїзду я був свідком того, як вона жорстоко била конюха батогом за те, що той до піни загнав її улюбленого коня. Нещасний хлопець жалібно пробився, але батіг грізно висвистував в руках.

— Ось тобі, негіднику, ось тобі, мерзотнику… ось тобі, бидло!.. — примовляла Магда, хижо виблискуючи очима.

Дивне почуття охопило мене, щось невідоме вабило до неї. Мені хотілося підкорити цю пихату і жорстоку дівчину. Тепер, пригадуючи свої тодішні почуття, я бачу, що не жаль до конюха породив у мені оте бажання. Я вважав це за одну із спроб своєї сили. Я знав, що в сім’ї баронів Редеї, так само, як і інших, моя особа оповита ореолом містичності. Це робить мене в їхніх очах цікавим і таємничим. Я милувався дівчиною, що замріяно дивилася на вогонь, і відчував її хвилювання. Щоб не бути схожим на інших, я вирішив одразу атакувати.

— Ви щось ворожите на вогні, Магдо? — пронизав я її своїм поглядом і посміхнувся.

Вона підвела очі. Під її довгими віями застрибали вогники.

— А ви вмієте ворожити на полум'ї? — запитала.

— Вмію. Наші предки колись давно теж уміли.

— Не розумію… — сказала Магда, знову одвернувшись до вогню.

— Моїм предком був бунтар Коппань, який поклонявся вогню. Його поганський бог палахкотів у полум'ї і віщував йому…

— Ну, тоді поворожіть мені, — обірвала мене Магда.

— Дивіться на мене, — наказав я. — Ворожитиму. І все, що написано там на полум'ї, здійсниться, — Я насолоджувався своєю грою. — Магдо, немає такої сили, яка б роз'єднала нас. Мені судилося бути з тобою, а тобі — зі мною. Чинитимеш опір своїм почуттям, боротимешся проти них — усе одно вони подолають тебе. Ми повинні виконати наказ долі. Бунтуй! Тим більшою буде твоя туга. Ти створена не для сірих буднів, і я теж не е людиною хвилини. Ми створені одне для одного. Я вірю полум'ю і складаю зброю. Клянусь, ти будеш моєю.

Мої слова приголомшили Магду. Почуття, висловлені брутально, по-варварському, зворушили її. Ще ніхто з молодих людей вищого кола не говорив так одверто і так безсоромно: «Ти будеш моєю». Вже той факт, що я звернувся до Магди на «ти», ошелешив її. Вона, баронеса, звикла до іншого обходження.

Віщування і справді здійснилося. Навіть раніше, ніж я і вона думали. Ми побралися навесні 1913 року. А через рік почалася війна.

Війна… Знав би ти, як я боявся! Гнітили якісь важкі передчуття, а гра в байдужість коштувала мені нелюдських зусиль. Героєм я ніколи не був та й не збирався прославляти себе великими подвигами. Завдяки зв'язкам мені пощастило в перший рік війни уникнути фронтової служби.

Щось більше сказати про ці роки я не можу, але пригадується мені, що в той час ревнощі постійно псували мої нерви. Твоя мати почала зраджувати мене, а я не мав сили порвати з нею. Зі мною вона була тиха, покірна жінка, кохала мене, щоразу висловлювала свою прихильність до мене, але й своєї невірності не заперечувала.

Магда нічим не була гіршою за інших аристократок, навпаки, була чеснішою, бо переді мною нічого не приховувала, не маскувалася. Вона завжди розповідала про все одверто.

Коли я був з Магдою, їй ніколи не спадало на думку дивитися на інших чоловіків. Тоді вона була тільки моєю, усім своїм серцем, душею, і осипала мене чарами кохання, винагороджуючи в ці хвилини за все.

В той час я непохитно вірив у вищість угорської нації і був певен, що ми, угорці, історією покликані панувати над всіма іншими народами в Карпатському басейні. Ти знаєш, що я не був занадто релігійною людиною, вже в юнацькі роки сумнівався в існуванні бога. Я визнавав релігій тільки як засіб здійснення своїх політичних ідеалів. Звичайно, в ті роки в мене не було певної політичної концепції. Але оскільки церква, як католицька так і протестантська, підтримували політику панівних класів, то я вважав релігію необхідною. Говорю про це лише тому, що тоді гасло «християнська Угорщина» весь час стояло на порядку денному і було рушійною силою. Завдяки церкві ми змогли об'єднати навколо себе певні сили.

Я таки попав на фронт, і навесні сімнадцятого мене поранило. Близько року я пролежав у лікарні. Тоді ми остаточно переїхали